Читать книгу Канікули для Інформи - Олександр Есаулов - Страница 6

Після того як Славко з усіма перезнайомився, Сергій розповів новому другові про все, що трапилося.

– Шкода, що в місті це… немає. Рикатам… або Наталі… Вони того… словом… надійні. Стеження – це добре… – зробивши перерву й віддихавшись, Славко продовжив: – Але як… це… вони довідалися, що принцеса в Києві?

– Мені теж не дає спокою ця загадка, – підхопив Чипсет. – Адже для того, щоб украсти принцесу, потрібно було знати, що вона з'явиться у фізичному світі, правильно? І не просто у фізичному світі, але й знати, що в Києві, та ще й коли! Тут уже про випадок чи збіг обставин не йдеться. А те, що ви зранку підете кататися на річковому трамваї, можна було підслухати і вчора. До речі, як і де ви домовлялися?

– У готелі, – згадував Сергійко, – надвечір, по тому як погуляли Хрещатиком, я вас провів до готелю. Ви піднялися до себе, а ми з Інформою ще потеревенили в холі про те про се, а потім домовилися про трамвайчика. А-а, – згадав він, – ми сиділи в холі… Точно! Адміністраторка там сиділа, зараз я точно згадав… Вона ще з кимось по телефону лаялася…

– От вам і підозрювана номер один, – тихо сказав Чипсет.

– Це… ну… а ти, Сергію? – раптом запитав Славко.

– Що? – не зрозумів Сергій.

– Ну, ти ж теж у списку?

– У якому?

– Ну… З ким зустрічалися… Цей… З тебе ж… інформація могла ж… до кого-небудь…

– Ти що, Славко, зовсім уже? – образився Сергійко. – Ти хочеш сказати, начебто я міг проговоритися й боюся про це розповісти?

– Не про те розмова, – так само спокійно сказав Славко, – а цей… ну… комп'ютер?

– Що комп'ютер? Та що в тебе за манера розмовляти? – не витримав Сергійко. – Поки з тебе щось витягнеш – зголодніти можна!

– А ти це… – незворушно відповів Славко, – їж побільше! От як я: я їм так, щоб години дві точно їсти не хотілося! Ну… Тоді й ти не того… не зголоднієш.

– Годі вже! Знайдемо Інформу, тоді повеселимося! – суворо зупинив суперечку Чипсет.

– Я це… – не заспокоювався Славко.

– Знову?! – обурився Дроник, якого вже теж дістало Славкове екання та бекання. – Ти що, врешті-решт, смієшся над нами?

– Та ні… Я, може… ну… між іншим… це… думаю… – Славко навіть не посміхнувся.

– І над чим?

– Про комп'ютер! – Славко твердо показав пальцем на Сергійків комп. – А якщо це… ну… в ньому… Вони ж милом мінялися?

– Так, листувалися, – підтвердив Сергійко.

– От…

Чипсет зрозумів усе з півслова.

– Дронику, а ну ж бо злітай перевір на всякі підслушки… А ти, Сергійку, на Васлу не того… Може, розмовляє він і повільно, але думає швидко!

– Васлу? – здивувався Сергійко.

Чипсет посміхнувся.

– Так Славка звали в Заекранні. Я ж тобі вже казав. У свій час у них у всіх інші імена були. Наташу кликали Шанатою, Димка – Кадимом, був ще Петрик, так того кликали Рикпетом, – пояснив Чипсет, – це так Гірея вигадала, щоб вони своє життя у фізичному світі швидше забули.

Поки Чипсет розповідав Сергійкові про імена, Дроник уже перейшов у формат чистої цифри і блакитною хмариною ковзнув до системного блока.

– Давайте складемо план дій, – запропонував Чипсет, – хто й за ким стежитиме.

– Штаб я пропоную зробити в мене, – запропонував Сергійко, – тут є телефон, комп'ютер, окрема кімната зрештою.

Ніхто не заперечував.

– На телефон кого посадимо? Може, Славка?

Той заперечливо похитав головою.

– Це того… неправильно. Мені легше стежити, я ж на вид цей… ну… як його… телепень. Ніхто і не той… не здогадається.

– Теж вірно, – погодився Сергійко. – Тоді, може, Дроника? Хоча ні, тут має залишитися Чипсет, бо він з нас найстарший. І кожному зможе що-небудь порадити. Авжеж, Чипсете?

– Напевно… Це найкращий варіант для всіх. Крім мене, звичайно. Тепер порахуємо, скільки у нас підозрюваних. Адміністраторка в готелі, помічник – той, що валізи тягав, чергова на поверсі, покоївка й офіціант, загалом п'ятеро, а нас тільки четверо. Доведеться когось виключати зі списку.

– У готелі працюють по змінах. Тих, з ким ми бачилися вчора, сьогодні на роботі точно не буде, – уточнив Сергійко.

– Ага, я знаю. У мене… це… так мама працює, ну… по змінах. Добу на роботі, і це… три дні вдома, – прокоментував Славко-Васла.

– Не страшно… А Дроник на що? Він у комп'ютер залізе й все з'ясує! Адреси, прізвища… – Чипсет був діловитий і спокійний.

– Уже з'ясував, – пролунав похмурий голос Дроника. Він щойно виліз із системного блока й обтрушував спортивний костюм, – інформація витекла звідси.

– Як?! – викрикнув Сергійко. – Я ж нікому…

– У тебе поставлена така маленька підслушка. Нічого хитрого або заумного, так… Проста, як склянка води. Все твоє листування відправляється на якусь адресу.

Оце так новина! Усі були приголомшені. Хто? Яким чином цей невідомий довідався про майбутнє листування Сергія з Великим Процесором? Хто міг передбачити бажання принцеси відпочити в матеріальному світі? Хто міг здогадатися, що Великий Процесор взагалі дасть їй можливість відпочити? Але сюрпризи не скінчилися. Головний був ще попереду.

– І отут починається найцікавіше, – незворушно продовжував Дроник, – адресу, на яку було злито інформацію, з'ясувати не вдалося. Вона запечатана.

– Що?! – здивувався Чипсет. – Це ж не технологія фізичного світу! Так з простого комп'ютера зробити не можна! Точно запечатана? Ти не помилився?

– Що означає… це… запечатана? – поцікавився Славко.

– Ну, розумієш… – почав поясняти йому Чипсет, – електронний лист, проходячи серверами, на кожному залишає свій слід. По цьому сліду завжди можна простежити, звідки його відправлено. Навіть якщо з електронного послання видалити зворотну адресу, її однаково можна вирахувати, просто на таку операцію потрібно більше часу. Від Дроника ж зворотну адресу сховати взагалі неможливо. Він, коли у формат чистої цифри переходить, дротами миттєво до будь-якого сервера дістатися може і там подивитися, на який наступний сервер пішов лист. Поглядом, так би мовити, зсередини. Так, від сервера до сервера, можна добратися до адресата. Запечатати адресу – означає повністю стерти на декількох серверах підряд усі сліди проходження електронного листа. Тобто пройтися дорогою, якою пройшов лист, і зачистити всі сліди. Так може зробити лише той, хто вміє переходити у формат чистої цифри. Тому я й сказав, що ця технологія у фізичному світі неможлива.

– Ситуація міняється, – замислено проказав Сергійко. – Я вважаю, що Дроник усе ж таки повинен спробувати з'ясувати адресу, куди йшли дані з підслушки.

– Адреса запечатана, – похмуро повторив Дроник.

– А ти спробуй, – наполягав Сергійко, – адже крім тебе цього ніхто не зможе зробити, хіба не так? Може, десь і залишився якийсь слід. Але саму підслушку чіпати не можна.

– Чому? – здивувався Дроник.

– Бо якщо її видалити, той, хто її поставив, одразу второпає, що його виявлено й нашорошить вуха. Нехай стоїть, ми просто листами з цього компа обмінюватися не будемо. Яка від неї шкода? – роз'яснив свою позицію Сергійко.

– Згода, – підтримав хлопця Чипсет.

– Давайте ще раз подумаємо, за ким потрібно простежити? – продовжував Сергійко думати вголос.

– А мені та тітка не сподобалася, що вимагала ці… як їх там… паспорти, – Дроник посміхнувся, згадавши, які імена він дав принцесі та Чипсету. – Вигадали теж… Паспорти якісь… Крім того, вона могла чути, як ви про Річпорт домовлялися.

– Ти маєш рацію, тому вона стає підозрюваною номер один. її візьму на себе я, – вирішив Сергійко.

– А чому це… того… саме ти? – заперечив Славко.

– Не сперечайтеся. Нехай за адміністраторкою стежить Сергійко, – припинив у зародку дискусію Чипсет, – Васла візьме на себе чергову, я просто стежу за готелем. Сидітиму в холі, може, хтось і з'явиться. І штаб ми зробимо саме в готелі, а не тут. Тут занадто далеко, тому незручно. Дронику, а ти з'ясуєш дані на всіх, за ким ми стежимо. Не вийде – значить не вийде, тоді приєднаєшся до нас. Ex, ще б когось на допомогу…

План дій було складено. Без довгих розмов уся компанія подалася до готелю.

Небезпечна гра почалася.