Читать книгу Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця - Олександр Ільченко - Страница 21

А шарварок там і справді вийшов неабиякий.

Демид Пампушка-Купа-Стародупський, леліючи неситим оком стовп кадильного диму, злітав уже в упованнях до Бога (більшого ж тоді начальства не було), аж раптом знову вздрів тих самих соколів, котрі, зухвало намагаючись опинитись між ним та Вседержителем, ген-ген швидкими помахами крил кружляли вдвох у небі, граючись і справляючи, видно, своє весілля.

Ставши поміж козаками великим паном, Пампушка вже не терпів, щоб йому перебаранчав хтось у будь-якому ділі, і те, що скоїлось далі, сталося дуже хутко, за якусь мить.

Знову схопивши лук, що так і валявся біля його ніг, Пампушка рвонув тятиву, і спрягла, й проспівала стріла, і люди зойкнули, охнули, а Михайлик знову кинувся до пана.

Та було вже пізно.

Демид Пампушка ще замолоду славився як вдатний стрілець, і його татарська стрілка точнісінько влучила птаха, котрого в ті пори вважали в народі недоторканним, оспівували в думах та піснях, маючи його священним знаком вільної козацької душі.

Розітнувся тоскний крик смертного болю: «Кгіак, кгіак!» – а потім і другий, нижчий та дужчий, голос розпачу: «Каяк, каяк!» – і птах став падати, ба навіть не один, а двоє, два могутні птахи, зразу повержені на землю чи не однією стрілою меткого вбивці?

«Ось який молодець я!» – подумав про себе Демид Пампушка-Стародупський.

А коли один із птахів брязнув до ніг, обозний схилився поглянути зблизька, не зауваживши, що другий птах, живісінький, навис йому над головою.

І тут же пан Демид зойкнув од страшенного болю.

Тільки-но він торкнувся до жертви своєї, другий сокіл, що падав каменем за підбитою подружницею життя, проводжаючи її в останньому смертному льоті, так сильно дзьобнув обозного в лисину, аж той завив.

Та тями не стратив.

Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола.