Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 3

Шмуель Йосеф Агнон народився 17 липня 1888 р. в м. Бучач на Тернопільщині в заможній ортодоксальній єврейській сім’ї. Тоді місто входило до складу Австрії, Австро-Угорщини (1772–1918 рр.), з 1920 р. до вересня 1939 р. – до складу Польщі.

Повне ім’я нобеліата від народження Шмуель (Шай, Самуїл) Йосеф га-Леві Чачкес. Агнон – літературний псевдонім (із 1908 р.), який 1924 р. став офіційним прізвищем письменника. У Нобелівській промові він говорив: «З коліна Левітів я виріс. І я, і праотці мої співцями пісень у храмі були, і сімейна легенда гласить, що із ребра пророка Самуїла ми виросли, і іменем його мене нарекли…» [8, с. 179]. У деяких публікаціях письменника іменують в такій транскрипції: Самуїл Йосеф га-Леві Цацкіс, у тернопільських виданнях збірника творів письменника він – Самуїл Йосеф Агнон.

Місце свого народження Агнон називає: «місто Бучач, повне мудреців та купців…» [8, с. 8]. Це там, де, як він писав, «…все містечко дрімало. Будинки ховалися під ковдрою ночі, покриті мороком. Нічне світило ще не зійшло на небосхил, і лише зорі освітлювали верхів’я гір. Бучач стоїть на горбах, виглядало, ніби зорі причеплені до дахів будинків. Нараз зійшов місяць і освітив усе місто. Стрипа, що раніше була оповита темрявою, заясніла сріблом, і з водопою на Ринку попливли два сріблясті струмочки…» [9, с. 105–106].

Євреї оселилися в Бучачі невдовзі після заснування міста (1260 р.), а вже в XVII ст. їхня громада стала однією з найбільших після Львова, Бродів і Жовкви. Місто було відоме крамницями, ярмарками худоби, зерна і птиці. Перед Першою світовою війною, писав Агнон, Бучач «постачав пів-Європи свійською птицею, яйцями, пшоном, горохом та сочевицею…» («Нічний постоялець», с. 511). Єврейська громада постійно дбала про своє рідне містечко.

Власне, містечко ще в доавстрійській Галичині було селищем міського типу, нерідко з переважним єврейським населенням, і вважалося «єврейським містечком». Йому відповідало здавна поширене поняття, термін «штетл», що в перекладі з їдишу означає «містечко». Термін «shtetle» (штетл) в науковий обіг ввів М. Зборовський у праці, присвяченій культурі польських та галицьких єврейських «штетлів» [10].

Бучач називають перлиною в короні старовинних містечок Західної України. Він як місто-музей, «малий український Толедо», одним нагадує куточок Львова, іншим – містечко у Швейцарії чи австрійських Альпах. На скелястому плоскогір’ї підносяться пошматовані війнами і часом мури замку магнатів Бучацьких.

Головна пам’ятка минувшини м. Бучач, якою захоплювався юний Ш. Й. Чачкес (Агнон) – ратуша, споруджена в 1750–1751 рр. у стилі українського бароко. Її вважають однією з найкрасивіших адміністративних будівель Європи, зведених найкращим зодчим того часу Бернардом Меретином (будівничим собору святого Юра у Львові та інших шедеврів). Ратушу прикрашено композицією з кам’яних скульптур, що відображають вічну боротьбу добра і зла. У ній гармонійно поєднано античних та біблійних героїв з українськими персонажами: мітологічні фігури Давида, який поборює Голіафа, Самсона, який роздирає пащу лева, богині правосуддя Феміди, силача Геракла, невільників, які зривають ланцюги рабства, Нептуна і запорожця з незмінною люлькою тютюну. Скульптурну групу створено Іоанном-Георгом Пінзелем, уцілілі вирізьблені дерев’яні скульптури якого тепер прагнуть отримати для виставок найбільші музеї, зокрема Лувр у Парижі. За витонченим синтезом архітектури і скульптури бучацька ратуша – витвір світової архітектури.

На горі Федір – монастир отців Василіян з церквою у стилі бароко (1753–1770), архітектор І. Шильцер. При монастирі діяли богословська семінарія, єдині в Галичині історико-філософські курси тощо, а нині – колегіум ім. св. Йосафата. Неподалік – Миколаївська церква (1610 р.), розкішний костел Успіння Пр. Богородиці та Святопокровська церква з XVIII ст. Втім, не збереглась синагога, зведена 1728 р., яку Агнон у романі «Проста історія» називає «великою синагогою». Окрім неї, були кілька синагог, але їх, як і синагоги в навколишніх містечках, зруйновано в роки світових воєн та голокосту.

Впродовж віків євреї м. Бучач піклувалися про розвиток кустарного виробництва, торгівлі, освіти і культури, підтримували своїх «книжників» та книгозбірні при синагогах. Адже інтелектуальне життя не є можливим без бібліотек, книгозбірень, де «мертві живуть і німі говорять».

У місті працювала єврейська друкарня, виходив щотижневик «Der Weker» (з 1904 р.). У різний час у Бучачі жили єврейські письменники, літературознавці та просвітителі: Ісаак Фернгоф, Мордехай Канфер; високоосвічені рабини доктор Гершон Ціппер і Лейбуш Ляндав; вчені та громадські діячі – талмудист Авраам Давид бен-Ашер Аншель; професори В. Пунц, Й. Клявснер; історик літератури Мозес Фернгоф і доктор Елазар Роках. Тут народились Іцхак Пернгоф (1865–1918), автор прози мовою іврит; вчений-сходознавець, австрійський семітолог Давид Генріх Мюллер; історик, збирач документального архіву варшавського гетто «Онег Шабат» Іммануель Рігенблюм та інші.

Поруч із родиною Чачкес (Агнона) проживали батьки знаменитого психоаналітика Зігмунда Фрейда, які перед Першою світовою війною переїхали до Відня, а в купецькій родині Ошера і Рози Візенталь народився Симон Візенталь (1908–2005). Якщо Агнон прославив свій народ художнім словом, то С. Візенталь присвятив себе «полюванню» на катів єврейського народу. Його батько поліг на фронті в Першу світову війну (1915 р.), вітчим і зведений брат загинули в радянських таборах ГУЛАГу, а мати Роза – в концтаборі «Белжец» 1942 р. Понад 80 родичів його і дружини (Цилі Мюллер, родички З. Фрейда) загинули в німецьких концтаборах. Бучач – рідне місто російського книговидавця і мецената Й. Кнебеля (1854–1926). Неподалік, у с. Білявинці, народилася українська співачка, прима оперних театрів світу Соломія Крушельницька (1872–1952).

Щоби вижити, єврею нерідко доводилося знати 2–3 мови. Італійський психіатр Чезаре Ламброзо (1835–1900) в монографії «Геніальність і божевілля» наголошує, що внаслідок пережитих євреями в середні віки жорстоких переслідувань (які поновились у роки Другої світової війни, голокосту. – О. Л.), а головне – природної наполегливості, взаємопідтримки «європейські євреї досягли такого ступеня розумового розвитку, що, можливо, навіть випередили арійське плем’я… серед євреїв більш поширена загальна освіта, ніж серед інших націй…» [11, с. 47].

Якщо визнати справедливою поширену думку, що багатство становить першу умову культури, то значна кількість учених, лікарів, педагогів, діячів культури, письменників серед євреїв можна віднести на рахунок їхнього кращого матеріального становища, порівняно з представниками інших націй, зокрема з українцями. Йдеться також про єврейську традицію забезпечувати сприятливі умови для розвитку національної освіти, культури, літератури.

На початок ХХ ст. майже 70 % єврейської молоді м. Бучач мали середню освіту, що значно перевищувало кількість освічених серед їхніх українських ровесників [2, с. 477]. Українські та єврейські діти спілкувалися під час забав, навчання в гімназії, взаємно допомагали у вивченні мов – української, польської, німецької (мови австрійської адміністрації).

У Бучачі та навколишніх «штетлах» був особливий єврейський світ, субкультура галицького єврейства, що взаємозбагачувалася з українською культурою. Напевно, саме за умов такої сприятливої аури, під впливом люблячих, освічених і вельми побожних батьків, завдяки наполегливій самоосвіті, спілкуванню з інтелігенцією та ровесниками – дітьми євреїв, українців, поляків, австрійців із заможних та бідних родин формувався майбутній майстер слова Шмуель Йосеф Агнон.