Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 7

Історична пам’ять євреїв сприймає місця, країни і міста свого проживання, окрім, звісно, землі Ізраїлю, як тимчасову домівку, місце вигнання. Внутрішнє переконання єврея постійно підтримує його мрію про фізичне повернення і духовне сходження на землю прабатьків – Землю обітовану.

Молодий єврейський інтелектуал Ш. Й. Чачкес (Агнон), під впливом кличу єства єврея, також прагнув на історичну батьківщину. Досягши певного літературного успіху в Галичині, він, разом із групою бучацьких євреїв, 1907 р. вирушає до Палестини [12, с. 42], причому «попри незадоволення батьків» [29, с. 48]. Другою причиною еміграції письменника стало його небажання бути мобілізованим до Австрійської армії: він був міцним чоловіком і міг підлягати призову на військову службу.

Майже через 20 років, у 1935-му, Агнон детально і з ностальгією за Галичиною відтворить у романі «У серцевині морів» (в англ. перекладі – «A Guest for the Night») подорож десяти євреїв від Бучача до Єрусалима. Автор подає читачам картину їх хвилюючого прощання зі своїм «штетлом» і довгий, не позбавлений небезпек шлях до Землі обітованої, колоритні образи юдеїв, їхні нерозривні зв’язки з місцем свого народження та українським населенням. Бо хоч куди переїхав би ти з місця народження, а свого гнізда з собою не винесеш. (Про роман «У серцевині морів» йдеться в розділі IV (4.1.).)

У Палестині Ш. Й. Чачкес (Агнон) поселився в Яффо: спершу в Неве-Шаломі, потім – у єврейському кварталі (передмісті Тель-Авіва) Неве-Цедек, у домі Шломо Абулафія на вул. Роках, 2. Згодом цей дім назвали «будинком письменників»; на ньому є меморіальна дошка на честь Агнона, портрети інших іменитих його мешканців. У Яффо влітку 1907 р., з метою паломництва на Святу землю, побував також майбутній нобелівський лауреат Іван Бунін (у 1892–1895 рр. він працював в управі Полтавського земства).

Нова-стара вітчизна різко відрізнялася від рідної Чачкесу (Агнону) Галичини, але вона викликала приплив життєвого оптимізму і нових надій. Все ж він не був типовим представником другої алії (повернення на історичну батьківщину), до якої належали молоді євреї з українських земель, Росії, Польщі, більшість яких узялися за відродження Ізраїлю своєю фізичною працею. Піонери трудилися в рільництві, освоювали пустельні землі, прокладали дороги і споруджували будинки. Молоді соціалісти, сіоністи і євреї інших поглядів прагнули створити умови для відродження своєї національної держави та справедливого суспільства. По всій території Палестини першопоселенці створювали комуни – кібуци, девізом яких були: «рівність і праця».

Як згодом писав один із сучасних ізраїльських письменників Амос Оз, який, народившись 1939 р. в Єрусалимі, в 14 років також став кібуцником, «це був період цілком сумнівного шлюбу між єврейською традицією соціальної справедливості та східноєвропейською, в основному російською, традицією соціальної мрії». Втім кібуцник міг стати і прем’єр-міністром (як Давид Бен-Гуріон), і знаменитим художником (як Авігдор Аріха, Длугач), і викладачем університету чи письменником, як Амос Оз (Клаузнер), твори якого перекладено багатьма мовами світу, зокрема «Доторкнись до води, доторкнись до вітру», «Пагорб злої ради», «На землі Ізраїльській», а також «Повість про любов і темряву», «Мовчання небес», що значною мірою присвячені особі й характеристиці творчості Агнона.

Що ж до одного з тисяч переселенців – молодого письменника Шмуеля Чачкеса (Агнона), то, як стверджує Джоан Комей у книзі «Хто є хто в історії євреїв», «вони вважали автора представником буржуазії». У своєму романі про молодих переселенців «Зовсім недавно» Агнон описав, як праця давала «халуцім» (піонерам, активістам заселення пустинних земель) патріотичне задоволення, та з іронією продовжував, що деякі приїхали працювати, інші, як він, – написати про це книгу. Згодом Агнон стверджував: «…В Ерец-Ісраель я не був робітником, не був подібним до тих, кого звуть халуцім і хто самі зводять собі будинки і гризуть зубами землю…» [30, с. 104].

У перший період проживання в Палестині Ш. Й. Чачкес (Агнон) заробляв приватними уроками, працею чиновника «середньої руки»: секретаря мирового суду, секретаря Ради землі Ізраїлю (прообразу майбутнього парламенту країни), брав участь у формуванні адміністративних органів неіснуючої єврейської держави, що зароджувалась. Окрім турботи про «хліб насущний», активно захопився літературною працею.

Ш. Й. Чачкес (Агнон), як мовиться, прагнув «зробити себе сам». Так пригадував його в перший період проживання в Палестині (1907–1913) Беньямін Бреннер, молодший брат єврейського письменника Йосифа Бреннера: «не такий, як інші єврейські хлопці, був юний Агнон. Коли я приходив до нього на заняття німецької мови, бачив його на підлозі, лежачим на животі, а навколо громадилися різні книги: мідраші, респонси, талмудичні трактати, збірники приказок і прислів’їв, мудрих висловлювань. Він же лежить і вибирає з них усілякі красивості й перлини та виписує їх до товстого зошита».

На відміну від більшості прибульців із Росії, Білорусії, Польщі молодий письменник із Галичини мав інші культурні пріоритети. Він привіз на Святу землю зразки не російської, а західноукраїнської, австрійської, німецької літератур.