Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 6

Львів зручно розташувався на перехресті філософій, культур і релігійних течій, торговельних і комунікаційних шляхів із заходу на схід, з півдня на північ. Це, мабуть, найкрасивіше місто України завжди приваблювало людей енергійних, діяльних, із комерційною хваткою чи творчим потенціалом – представників різних національностей.

Століттями євреї були нерозривно пов’язані зі Львовом: перша документальна згадка про них у Львові міститься у привілеї надання місту магдебурзького права 1356 р. [23, с. 252]. Євреї Львова відігравали істотну роль у його розвитку та культурному житті.

Ш. Й. Чачкеса (Агнона) привабила елітарна аура старовинного міста з розкішною архітектурою та яскравим колоритом національних традицій львів’ян різної етнічної належності та віросповідань. Його вразила атмосфера загадкового міста з його пам’ятками історії та культури у стилі вичурного бароко, помпезного класицизму чи шляхетної неоготики, сонцеликими церквами, високими костелами, просторими синагогами, вишуканою Гранд-Опера, університетом, скульптурною композицією «Ощадність. Рільництво. Промисловість» (більш відомою як львівська статуя Свободи – 1891 р.), бібліотекою Оссолінських та іншими храмами книги з їхніми багатими фондами фоліантів українською, російською, польською, німецькою, їдиш, іврит та іншими мовами. Культурне життя міста збагачував і Єврейський театр сімейства Гімпель (заснований 1889 р.).

У Львові були, а нині додалися нові цінні пам’ятки єврейської культури: середньовічний єврейський квартал із руїнами знаної синагоги «Золота роза», вулиця Староєврейська, синагога, дім, у якому проживав Шолом-Алейхем, Міжнародний центр «Голокост», пам’ятник жертвам львівського гетто 1941–1943 рр., інші артефакти та сучасні об’єкти. Виходить газета «Шофар», діє Товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема.

Письменник-початківець Шмуель Йосеф Чачкес (Агнон) захоплювався Львовом. Про це свідчить його палкий опис українського міста, що має помітний єврейський «акцент»:«Війшов Іцхак у Лемберг (так Львів іменували австрійці та німці.– О. Л.) – столицю Галичини. Високі будинки здіймаються над ним, і візки котяться без коней, і мідні коні здибились на міцних ногах, і мідні князі скачуть на них. І сади насаджено в середмісті, і мистецькі статуї богинь фонтанують водою, і величні синагоги побудовано на кам’яних стовпах, і старовинне кладовище, повне праведників і святих, охороняє місто. Місто ж це – “корона краси і радість Землі”. Тут жили князі Тори, тлумачі Талмуду і Шулхан Аруха, і звідси вийшли перші просвітителі… тут сиділи перші отці Ізраїля, богатирі святості, здатні зупинити неминуче, і з ними їхні дружини-праведниці, які праведністю і милістю перемогли нещастя… Два міста в Галичині, котрі у всіх на устах: Броди і Лемберг. Уже закотилася слава Бродів у дні реб Юдля – хасида, діда Іцхака, а Лемберг іще стоїть у славі своїй. Від дня, коли прийшли сини Ізраїля в Лемберг шістсот років тому, і до наших днів не поблідло його світло. Хоч куди зверни там – скрізь побачиш велич його» (Агнон. «Вчора і третього дня». Пер. М. Рижика).

Прибувши на проживання і працю журналіста й літератора до Львова, Чачкес (Агнон) долучився до сіоністського руху. У 1907 р. він виїжджав у містечка Львівщини і Тернопільщини, найперше до Бучача, де виступав на зустрічах сіоністськи налаштованої молоді, збирав кошти для єврейського двотижневика «Karmel i Weker», агітував на передвиборних зібраннях. Згодом історик-орієнталіст Маєр Балабан писав у газеті львівських євреїв «Chwila», що 1908 р. до австрійського парламенту було обрано кількох перших послів єврейського походження. Тоді «Бучач та його околиці дали один з небагатьох єврейських мандатів, а наш Агнон брав активну участь в агітації, передаючи нам досконалий і правдивий образ тих часів та людей» [24, с. 3].

Свою минулу організаторську роботу і діяльність сіоністських гуртків письменник відтворив в оповіданні «З нашою молоддю і нашими дідуганами», в якому критично характеризує студентів права, які збираються в гуртках сіоністів, виголошують реферати на теми, до яких не доросли. Цікава його зарисова про комічний момент, коли студенти-євреї, дізнавшись про нібито очікуваний погром у Язлівці, прибули допомогти тамтешнім юдеям. Але допомогли їм кілька місцевих робітників, а наші герої відсиділись у язлівецького сіоніста, який на честь «поважних» прибульців організував прийняття «з наїдками, напоями і сміливими промовами, збір грошей у фонд преси».

На підтримку нової єврейської ідентичності та модерної їдишемовної літератури у Львові на початку ХХ століття сформувалася група неоромантиків. До неї входили, зокрема, Моше Фукс і Захарія Бергнер (Мнелех Равич). У місті працювали дві єврейські друкарні, мережа періодичних видань. Ш. Й. Чачкес (Агнон) у Львові друкувався одночасно в кількох єврейських періодичних виданнях, спілкувався з журналістами, письменниками. Зокрема, 1907 р. він працював разом із майбутнім єврейським істориком Гершоном Бадером. Їх зближував спільний інтерес до історії українського і польського єврейства, співпраця з єврейськими виданнями.

Після отримання Галичиною в 1867 р. автономії з’явились асиміляторські видання львівських євреїв польською мовою. Серед них – щоденна газета «Tоgblat», яку видавали літератори А. Занд, Г. Ротфельд, М. Фростіг. У період праці Шая Чачкеса (Агнона) у Львові прихильники сіонізму мали свої періодичні видання, серед них: «Ha-Karmel», «Der Weker», молодіжний щомісячник «Moriah» [25, с. 263].

Чачкес (Агнон) у Львові вивчав історію, легенди Галичини, щоби глибше усвідомити їх взаємозв’язок з єврейською культурою. Він мав можливість познайомитися з творчістю видатного українського мислителя І. Я. Франка, який також проживав у Львові, друкувався у польськомовних виданнях Львова, Кракова і єврейських газетах німецькою мовою у Відні, що їх міг читати Ш. Й. Чачкес (Агнон). Франку належать твори із циклу «Жидівські мелодії» (вони не ввійшли до його 50-томного зібрання творів). В українській мові до початку XX ст. лексеми «жид», «жидівський» на позначення єврейської національності не мали негативного забарвлення. Франко створив поеми: «У цадика», «Сурка», «Від любові»; вірші: «Асиміляторам», «Заповіт Яакова», твір на тему єврейської народної пісні-протесту проти погромів – «Пера» («О, пера з жидівських перин…»), віршоване оповідання «Самбатіон», у яких став на захист прав єврейського народу, засуджував реакційну політику царської Росії щодо євреїв. На думку Зіновії Франко, дочки І. Я. Франка, головна ідея цих віршів – «неминучість розплати за кривди, заподіяні євреям». Як уважає відомий український літературознавець Микола Ткачук (м. Тернопіль), міри покарання кривдникам і забезпечення порозуміння зображено Франком в алегоричних образах, в яких було «матеріалізовано» прагнення єврейської бідноти до встановлення міжнаціональної гармонії та соціальної справедливості [26, c. 2].

Зацікавило молодого письменника використання слав’янізмів у мові їдиш та українські запозичення з їдиш, що були природними за їх проживання в єдиному географічному, економічному і культурному просторі. Здобуті у Львові нові знання і враження він використає у творах, написаних уже в Німеччині та Ізраїлі. У них відтворено картини рідного Бучача, Львова, інших західноукраїнських міст і містечок та кращі зразки усної народної творчості цього куточка України.

За короткий період проживання і творчої праці у Львові Чачкес (Агнон) написав кілька творів. Загалом до виїзду в Палестину він опублікував у різних виданнях на західноукраїнських землях близько 70 своїх творів мовами їдиш та іврит. Автор підписував їх «Чачкес», але частіше – псевдонімами [18, с. 5]. У цих ранніх його оповіданнях відображено спогади дитинства, випадки із життя громади, традиції, вірування галицьких євреїв. При цьому в молодого письменника формувалася така особливість творчої манери: він користується методом розкриття внутрішнього світу героя через опис світу зовнішнього, наслідуючи мову хасидських текстів [27, с. 14].

Найбільший твір раннього періоду творчості Ш. Й. Чачкеса (Агнона) мовою їдиш – повне драматизму оповідання «Тойті-танц» (Танок смерті). Йдеться про трагічну долю молодої єврейської пари, чиї кохання і шлюбний союз під час весілля розтоптало чиновницьке свавілля намісника і його поплічників. Але, як стверджується в епіграфі до цього твору, запозиченому з другої книги Самуїла, гл. I, «милі й закохані в житті, і в смерті своїй не розлучилися» [28, с. 12]. Твір створено за реальними фактами з життя євреїв в одному з «штетлів» Галичини.

Літературознавці вважають, що після львівського періоду Чачкес (Агнон) більше мовою їдиш не писав, а створював твори мовою іврит. Що ж до івриту, поширеного серед містечкових євреїв Галичини, то цікаву характеристику особливостей цієї мови дав діяч мистецтв Соломон Міхоелс: «Галицький іврит? Але він складається не лише зі слів, а й із зітхань, вдихів і видихів, має особливу музичність і таку інтонацію, котра не повторюється в жодному єврейському діалекті».

Через рік праці у Львові Ш. Й. Чачкес (Агнон) залишив, як писав про нього, «місто тужливої мудрості» й відбув з Галичини в Палестину.