Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 4

У роки випробувань сформувалася визначальна національна риса євреїв – відданість своїй релігії (юдаїзму), згуртованість і взаємодопомога. У євреїв, вочевидь, є дуже добре правило: майже ніхто не йде по життю наодинці – за кожним його рід. А ще: раніше, коли єврей давав обіцянку «бене-мунес», можна було покластися на єврейське слово честі, – він дотримається його. І ця традиція зберігається в їхній ментальності, хоча нинішній егоїстичний час вносить свої, не завжди кращі, корективи у взаємини людей.

Батько майбутнього письменника – Шолом Мордехай га-Леві Чачкес набув освіту рабина але, щоб забезпечити сім’ю, торгував хутром і худобою. «Батько мій, благословенна його пам’ять, щороку виїжджав на ярмарок в Лєшкович (тепер це с. Улашківці Чортківського району Тернопільщини. – О. Л.), де укладав торгові угоди… Вам не знайти жодного торговця в Галичині, який у дні ярмарки не тримав би там лавки» (Ш. Й. Агнон. «Хустина»).

Мати письменника – уроджена Есфір Фарб була шанованою серед міщан Бучача за освіченість, знання мов, німецької та скандинавської літератур. Відомим своїми енциклопедичними знаннями був його дід купець Ієгуда Фарб, який брав участь у домашній освіті онуків. Турбувалася про них і бабуся Гітл Рейзя Фарб.

У Бучачі та його околицях батько Ш. Й. Чачкеса (Агнона) користувався повагою як ерудит і послідовник хасидського цадика філософа Давида-Мойше Фрідмана (1827–1904) [12, с. 41], який проживав неподалік – у м. Чортків. Тут він заснував резиденцію чортківської гілки Ружицько-Садогірської хасидської династії. До нього приїздили тисячі прибічників, оскільки віра в духовну владу цадика є однією із сильних і спірних ідей хасидизму. Як писав Агнон, два-три рази на рік вони з батьком «здійснювали подорож до Чорткова в гості до нашого рабина… там бували й хасиди з багатьох інших країн, і ми мали можливість дізнатися про справи в усій гебрейській діаспорі…» («Нічний постоялець», с. 297). Фрідман – автор філософсько-релігійних творів давньоєврейською (гебрайською) мовою, назви яких у перекладі українською – «Давид Діврей», «Краса людини», «Сад винограду», «Скарбниця філософії і думки» і т. д.

Попри зайнятість, батько активно впливав на розвиток старшого сина Шмуеля Йосефа, двох молодших синів і двох доньок. Письменник запам’ятав щасливі миті дитинства, коли «…ми з батьком направлялись в дім молитви. Яка хороша була суботня ніч, коли ми поверталися додому! Небо, повне зірок, будинки, повні сяйва суботніх свічок. Люди, вбрані в суботні одежі, ідуть з моїм батьком, ступаючи неспішно, щоб не потурбувати ангелів суботи… А в домі горять свічки, накритий стіл, чудові пахощі теплого хліба, білосніжна скатертина покриває стіл, а на ньому – дві хали, покриті гарною серветкою, щоб не применшити їхню гідність, коли раніше, ніж хліб, благословлять вино» [13, с. 80–81].

Сім’я Чачкес власного житла не мала і проживала в різних будинках. Як писав Агнон, найпрестижнішим був будинок, орендований у колишнього бляхара. У заможній родині нерідко збиралися колеги глави сім’ї – купці та друзі з місцевої інтелігенції [16, с. 294]. Спілкування з гостями, як ми тепер сказали би, «креативними» особами, сприяло розвиткові дітей, формуванню в них поваги до людей, умінню розуміти їхні характери, поведінку, мову. У родинному колі Чачкес панували взаєморозуміння і любов батьків до дітей, повага до їхніх інтересів і потреб, культ єврейських традицій і книги. Турбота більшості євреїв-батьків про своїх дітей не знає меж, і їхні діти без діла час не марнують.

У методах і змісті навчання й виховання майбутнього майстра слова переплелися коріння хасидизму – з боку батька, і західної літератури, зокрема німецької та скандинавської, з боку матері [15, с. 11].

Американський іміджмейкер Дейл Карнегі закликав: створюйте людині «лице» (образ), щоб вона жила у відповідності з ним. Так в освіченій родині Чачкес, як в інших єврейських сім’ях, прагнули (і прагнуть тепер) розвивати здібності й таланти дітей, формувати розумні та діяльні особистості.

Тепла атмосфера в родині, прилучення змалечку до книги зіграло свою позитивну роль. Ш. Й. Чачкес (Агнон) на текстах Святого Письма вчився складати слова, потім за допомоги батька оволодівав азами грамоти за Талмудом, почав читати коментарі до Тори (П’ятикнижжя, єврейське релігійне вчення), окремі тексти середньовічних поетів і оповідачів, під впливом матері активно прилучився до читання німецькою мовою.

Орієнтація галицьких євреїв на німецьку культуру є відомою. Якщо врахувати близькість народної єврейської мови їдиш і німецької, знання матір’ю письменника цієї мови, то логічно, що він володів і німецькою, поглибивши її знання в Німеччині. Характерно, що в родині Чачкес мовою спілкування був їдиш («маме-лошн» – материнська мова). І сказано в Талмуді: слова, що йдуть від серця, в серце й западають.

Перші кроки до освіти Шай Чачкес (Агнон) зробив у єврейській початковій школі – хедер, а також бейтха-мідраші (дім навчання та молитви, для спільних занять дорослих і юних). Мовою іврит хедер – кімната, оскільки школа зазвичай містилася в одній-двох кімнатах у хаті меламеда (вчителя єврейської грамоти) чи місцевого рабина. У Галичині були й нечисленні школи для дівчаток – бейт Яаков. Навчання дітей вирізнялося жорсткою дисципліною. Як писав івритський поет Х. Н. Бялик, вчителі «вміли лише бити, кожен по-своєму» [16, с. 198]. В хедері допускалося шмагання хлопчиків канчиком – спеціальним маленьким батіжком. Про надмірну вимогливість меламедів писав Агнон в оповіданні «Хустина», де йдеться про те, що всі дні, крім суботи, «дитина нахилена над книгою, її очі і серце не належать їй. Варто підняти голову й ослабити увагу – не уникнути тобі покарання».

Були в єврейських школах і хороші вчителі. Письменник із теплотою пригадував навчання в хедері, описував почуття учня, коли під керівництвом рабина «…ми вчимо Святе Письмо», висловлював захоплення навколишньою природою. Ось юний Шмуель (Шай) прихистив у кімнаті пораненого птаха і, йдучи в хедер, говорить до пернатого: «Залишайся зі мною, їж від хліба мого, пий із моєї чашки, літай у нашому домі – нам на радість…». В оповіданні «Моя пташина» (з елементами дитячої фантазії) він продовжує: «Коли помирає праведник, душа його вселяється у птаха, і летить птах весь день, куди забагне – туди летить: то в одне місце, то в інше, то до зеленіючого дерева, то до потічка. А буває, спускається на дах будинку молитви – сказати «омейн» після кадішу чи постукає дзьобиком у вікно, щоб господар дому пом’янув її душу…» [17, с. 59, 60].

У вавилонському варіанті Талмуду наголошено: «Світ існує лише завдяки лепетанню дітей, які осягають Вчення» (трактат «Шабат», 119б). Відома й талмудична сентенція: «Якщо ти набув знання, то чого ж у тебе немає? Якщо у тебе немає знань, то що ж ти надбав?». Єврейська освіта була доступною для дітей, найперше хлопчиків, починаючи з 3 – 5-річного віку, коли дитину залучали до читання Тори. У єврейському народі зміцнювали генетичний потяг до знань.

З раннього дитинства у Ш. Й. Чачкеса (Агнона) виявилися здібності до навчання. В окремих публікаціях йдеться, що він також навчався у Бучацькій гімназії, відкритій наприкінці XIX ст. А польські видавці збірника оповідань Агнона, виданого у Вроцлаві, стверджують, що він «поповнював свої знання у світській школі» [18, с. 5]. Втім, цього не доведено. Не підтверджено і його навчання в середньому навчальному закладі для єврейських дітей. У цих училищах, відкритих 1891 р. в Галичині коштами баронів Гірша і Ротшильда, підлітків навчали професії та основам знань із природничих наук. У Бучачі також було єврейське училище. Як писав Агнон, «коли для гебреїв відкрили світські школи, вони послали туди своїх синів, щоб вони світською мудрістю збагатили мудрість Тори…». Енциклопедичні єврейські видання стверджують, що освіту Агнон «здобув головно домашню і несистематичну».

Усе життя Агнон навчався методом самоосвіти. Письменника вирізняли, можливо, не стільки багаж надбаних знань, скільки сума прозрінь і пророцтв, викладених у його творах. Про самоосвіту дідуся після закінчення хедеру в 9 років говорила і його онука Яель Блау, виступаючи в Бучачі в березні 1910 р. Постійне оволодіння знаннями заступило письменнику вищі школи. Загалом, хоч би скільки дипломів мала людина, єдине, чому навчитися неможливо, – це геніальності. Притаманна вона юнакові – обере він вірний шлях, здійснить винаходи чи відкриття або створить свою пісню чи художні твори, як Агнон. А геній, як сама природа, як сила духу й неординарної уяви, – це витончене поєднання таланту, розуму і працелюбності. Як писав Жан-Жак Руссо у статті «Геній»: «Не питай, юначе, що таке геній. Якщо він у тобі присутній, ти його в собі відчуєш сам. Якщо ж ти його не маєш, тобі ніколи не пізнати його» [19, с. 8].

Ще підлітком у Бучачі Шмуель Йосеф Чачкес (Агнон) долучився до руху єврейської просвіти, а потім, як писав він у статті «Мої спогади про Бубера», «…я став завсідником палестинофільського товариства нашого міста». Згодом він був секретарем місцевого осередку сіоністів [20, с. 254]. Все ж головним його захопленням було віршування, що виникло від нездоланного потягу до літературної творчості, яка стане справою всього його свідомого життя.