Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 5

Ш. Й. Чачкес (Агнон) ще змалечку взявся за перо, коли відчув потребу висловити почуття, що переповнювали вразливу дитячу душу. Хлопчик сумував за татом, коли той виїжджав, чекав його повернення і своє чекання відобразив у віршованих рядках. Цей епізод дитинства він згадував в окремих творах, навіть у промові під час вручення Нобелівської премії у Стокгольмі: «…П’ятирічним написав я свої перші вірші. Від суму за батьком написав я їх… Здолала мене туга за ним, і склав я вірші. Відтоді написав я багато віршів. Від віршів, які я склав, нічого не залишилося. Отчий дім, де я мав цілу кімнату із рукописами, згорів у Першу війну. З ним згоріло все, що я там залишив. І молоді умільці, кравці й шевці, які, бувало, працюючи, співали моїх пісень, загинули тоді ж. А хто не впав на війні, одні були закопані живцем зі своїми сестрами у рові, який самі собі вирили за наказом ворога, а більшість згоріла у вогневих печах Освенцима разом із своїми сестрами, які чарували наше місто своєю красою і ніжними голосами виконували мої пісні» [8, с. 179]. Вірші молодого Чачкеса (Агнона) вплинули на подальшу творчість і зробили його прозу такою чуттєвою й поетичною.

У письменника, як в інших людей, все починається з дитинства. Тому значні події та епізоди цього неповторного періоду життя він назавжди зберіг у пам’яті й на сторінках своїх новел, повістей, романів, де особливе місце посідає рідний Бучач (мабуть, жартома називає його Шибуш, Шибуч – мовою іврит означає помилку, сум’яття). Ш. Й. Чачкес (Агнон) змальовує портрети батьків, молодших сестер і братів, мешканців Бучача, яких описує як «народ тямущий, полюбляє в усьому розібратися і все розтлумачити доступним чином». Ці образи відтворено в новелах раннього періоду творчості: «Хустина», «Моя пташина», «Мій чудовий молитовник» та ін.

У бучацький період проживання свої перші поетичні та прозові твори, опубліковані в місцевій газеті, він написав на івриті та їдиші [21, с. 1]. Юнак пізнав радість, яку відчуває автор. Вперше він надрукувався 1903 р., хоча деякі дослідники вважають, що це сталося раніше. Тоді виходив щомісячник «Der Weker», в якому поміщено літературні спроби юного автора. Друкувався він у журналі «Jidiszer Weker» («Єврейський будитель»), а також газетах у Бучачі, Тернополі, Коломиї, Львові. Тож іще в дитинстві переконався, що його покликання – слово.

В 16 років юнак стає постійним автором краківської газети «Hamicpeh» («Оглядова вежа»). Окремі літературознавці, зокрема Олена Рімон, уважають його ранні оповідання «досить слабкими», в них відчувається вплив Шолом-Алейхема та інших знаних письменників. Але ж усі автори вчаться, в ранній період наслідують майстрів слова.

Молодий письменник Ш. Й. Чачкес (Агнон), як і інші єврейські літератори-початківці, не починали на порожньому місці: вчителями були письменники епохи Гаскала. Найяскравіші їхні представники – Перец Смоленскін (1842–1885); Єгуда Лейб Гордон (1830–1892); Менделе Мойхер-Сфорім (1835–1917) – засновник еврейської класичної реалістичної літератури. Їх, як і духовного батька Гаскали Мозеса Мендельсона (1729–1886); творця єврейського роману Аврахама бен-Ієкутіеля Мапу (1807–1867) називають івритським словом «маскіл» (інтелектуал).

Уже на початку свого шляху в літературу однією з основних тем своїх творів Агнон обрав західноукраїнське єврейство, життя провінційного галицького «штетла». При цьому використовує мови іврит та їдиш, окремі українські слова з галицьким колоритом. Його новели, нариси то спираються на похмурі середньовічні оповіді, наслідують повчання з релігійних текстів юдаїзму, то відображають його зачарування дитинством, легендами рідного краю. А нерозривний, навіть містичний, зв’язок письменника Агнона із цим куточком української землі він зберіг назавжди.

Чимало публікацій Ш. Й. Чачкеса (Агнона) присвячено саме Західній Україні та єврейству Галичини. Сюжети більшості його творів випливають з українських джерел.

Чачкес (Агнон) виріс у західноукраїнській провінції, проте наївність у нього поєднувалася з амбіціями молодої людини. В автора-початківця міцніла впевненість у майбутньому як письменника. Ці наміри не відповідали мрії батька дати синові ґрунтовну релігійну освіту в єшиботі (навчальному закладі – найвищій сходинці в системі єврейської освіти), підготувати його до здобуття місця рабина в юдейській громаді Бучача чи Язловця. «Іншими словами, – писав Агнон у романі «Нічний постоялець», – мій батько волів, щоби син його став рабином, сподіваючись, що я досягну того, чого не судилося досягнути йому» [22, с. 162]. Проте син захопився літературою і прагнув розширити свої творчі горизонти.

Перший літературний досвід, певна популярність молодого письменника сприяли тому, що він у свої 18 років, навесні 1906-го, переїхав до Львова – столиці унікального регіону з багатою етнічною і релігійно-конфесійною палітрою та складною долею. У львівськім періоді життя і праці Ш. Й. Чачкеса (Агнона) суттєво збагатяться його знання єврейської та української історії, літератури і мистецтва, поглибляться українські джерела творчості майбутнього лауреата Нобелівської премії.