Читать книгу Шмуель Йозеф Агнон - Олександр Левченко - Страница 9

Справжнім літературним дебютом молодого письменника з Галичини стала публікація 1908 р. в тижневику «Hapoel Hatzair» («Молодий робітник») його першого художнього твору, створеного в Палестині, – повісті «Агунот» (Agunot) («Покинуті дружини», «Солом’яні вдови»), а Михайло Кравцов переклав цю назву як «Розлучені»). Автор її підписав «Агнон», як похідне слово від назви повісті. Саме таким іменем, а точніше прізвищем, він надалі постійно користувався як своїм літературним псевдонімом. «Агнон» у перекладі з івриту означає «покинутий», «розлучений». З 1924 р. Агнон стало офіційним прізвищем ізраїльського письменника. Мотив покинутості, розлученості, втрати цінностей та орієнтирів: отчого дому, рідного краю, традиційного способу життя, духовної основи розпорошеного по світах єврейства згодом пронизуватиме всю творчість Агнона.

Повість, як і всі подальші твори Агнона, було написано мовою іврит. Стилістичною моделлю для названого твору, що передає колорит народних традицій, послужила мова, тло хасидських історій, легенд XVIII–XIX ст., поширених серед галицьких евреїв на українській землі.

У Галахі (зводі єврейських практичних законів, релігійних обов’язків) «агуна» означає заміжню жінку, яка не проживає зі своїм чоловіком, але не може розірвати шлюб, наприклад, коли чоловік пропав безвісти чи відмовився дати їй розлучення. «Агуна» – покинута дружина, яка, згідно з юдейським законом, не може повторно вийти заміж, поки не буде доказів смерті її чоловіка чи поки він не пришле їй «гет» – згоду на розлучення. «Гет» складає софер-стам (переписувач святих текстів) за зразком, затвердженим рабинами в давнину. Шлюб уважається розірваним після того, як чоловік чи його представник вручить дружині «гет». Якщо чоловік відмовляється дати «гет» чи він пропав, то жінка стає агуною – «зв’язаною».

Уже в цій ранній повісті виявились особливості Агнона-письменника – використання невичерпного багатства фольклору і фантазії, народних вірувань, усних переказів і цитування з Біблії. Так, український літературознавець П. Л. Шулик вбачає біблійні «Пісні Пісень» як джерело інтертекстуальності у творах Ш. Й. Агнона «Агунот» і Олександра Купріна «Суламіф» [31, с. 112]. Повість закінчується словами: «А істина відома лише Всевишньому».

Повість «Агунот» засвідчила впевнене входження молодого письменника в ізраїльську івритську літературу. Вона ж стала відображенням характерних особливостей творчості Агнона, якій притаманна значна частка авторської фантазії, власного бачення подій та літературних героїв, опис національних традицій та юдейських обрядів і звичаїв, фольклорних мотивів, заглиблених своїм корінням у містечкову культуру Польщі й Галичини. З «Агунот» розпочалася творча біографія нового письменника – Шмуеля Йосефа Агнона. В івритській літературі з’явився молодий, але сильний голос.

По кількох роках після публікації повісті «Агунот» Ш. Й. Агнон створив новий твір, оцінений як шедевр, – коротку повість «І криве стане рівним» (чи «І складне стане простим»). Це – художня мозаїка, виповнена яскравими і сумними епізодами з періоду його проживання в Галичині. Ось заможний бучацький купець Менат Хаїм з року в рік бідніє та змушений з крамниці-кам’яниці перейти на ринок, а невдовзі взяти в руки палицю жебрака, аби хоч таким чином прогодувати себе і дружину, яка залишилася вдома. Автор описує галицькі міста, через які проходив чоловік, нічліжки, де коротав ночі, передає психологію людини, котра у злигоднях опускається чимраз нижче. Зневірившись, він продає свій рекомендаційний лист, отриманий від бучацького рабина, щоб за ці гроші добратися до свого «штетлу». За збігом обставин інший жебрак викупив цей лист, але гине десь на околиці містечка. Знайдений при ньому рекомендаційний лист дає впевненість рабину з Бучача, що помер Менат Хаїм. Тому рабин-«ліберал» дозволяє дружині зниклого чоловіка повторно вийти заміж (це співзвучно з проблемою, піднятою в повісті «Агунот»), а в цей час нещасний несподівано повертається до Бучача, дізнається про нове заміжжя своєї дружини. Але він є настільки шляхетним, що не перешкоджає колишній дружині та знову починає жебракувати, аби загинути бездомним та безіменним. Про цей твір Гершон Шолем писав: «Повість по-справжньому продовжує хасидську традицію: вона не стилізована під старовинну благочестиву літературу. Але написана так, як писали б автори минулого, якби вони були великими художниками слова». Й. Х. Бреннер перший визнав літературний талант Агнона і на свої кошти видав його повість окремою книгою (1912 р.). Для Бреннера повість Агнона «І криве стане рівним» була першим твором світської літератури мовою іврит, у якій традиція стала засобом чистого мистецтва, без критики чи апологетики єврейського середовища.