Читать книгу Правила батьківства - Річард Темплар - Страница 32

Пам’ятаєте часи, коли ви йшли з дому на цілий день, а ваші батьки не знали, де ви? Можливо, це було й правильно, оскільки ви займалися тим, про що вони не хотіли й чути: будували халабуди, билися на палицях, крали яблука, запалювали феєрверки, лазили по деревах, ловили сусідського кота й чіпляли на нього слимаків.

Дитинство не обходиться без таких речей. Так було завжди. Та батьки все менш охоче дозволяють робити подібні витівки. Ми турбуємося, аби наші діти уникли травм, хоча емоційна шкода, якої ми завдаємо їм своїм піклуванням, значно небезпечніша. Життя – постійне зважування ризиків, і, якщо діти не навчаться ризикувати змалечку, вони не здатні будуть упоратися з дорослим життям.

Так, я знаю, що ваша дитина може серйозно травмуватися, бігаючи в полі чи гуляючи з друзями в парку. Однак вона може травмуватися і вдома – наприклад, упасти на сходах. Чомусь за два останні покоління ми втратили здатність адекватно оцінювати свої застереження. Насправді, коли діти діють самостійно, вони значно відповідальніше ставляться до власної безпеки, адже зважають на те, що вас немає поряд, аби подбати про них. Отже, вони отримують більшу користь. Усі діти мають навчитися лазити по деревах, розпалювати багаття, будувати укриття, гойдатися на мотузці та мокнути під дощем. Хоч інколи вони приходитимуть додому з ґулями та синцями, з подертими до крові ногами чи руками, вони знатимуть, як реагувати на аналогічну ситуацію і будуть до цього готові[13].

Ці висновки ґрунтуються на моїх тривалих спостереженнях за дітьми, яким дають більше волі. А от діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими. Вони не здатні піклуватися про себе, оскільки їм рідко випадала нагода робити це. Натомість діти оптимістично налаштованих батьків чи практично не завжди почуваються впевненіше за інших. Насправді, впевненість надзвичайно важлива, коли йдеться про власну безпеку. Ви заперечите, що в ризикованій ситуації впевненість може нашкодити, проте зайвою є лише самовпевненість. А я маю на увазі виправдану впевненість.

Якщо ви даєте дитині в руки чашку й застерігаєте: «Обережно, не розлий!», це збільшує вірогідність того, що прикрість таки станеться. Ви змушуєте дитину непокоїтися, зосереджуєте її увагу на ризику. А впевнені діти приймають розумні рішення скоріше, ніж ті, що звикли непокоїтися. Тому, огортаючи дитину «коконом» своєї турботи, ви, можливо, вважаєте, що таким чином зараз убезпечуєте її життя, та насправді ви послаблюєте її здатність дбати про себе в майбутньому.

Діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими.