Читать книгу Гарна стратегія. Погана стратегія - Ричард Румельт - Страница 10

Приблизно 1030 року до н. е. вівчар Давид переміг воїна Голіафа, коли той виступив з рядів філістимлян та кинув виклик армії царя Саула, що тремтіла від жаху. Голіаф був десятифутового зросту, його спис був товстим, наче вал ткацького верстату. Його бронзова збруя та шолом виблискували на сонці. Давид був ще маленьким, щоби бути солдатом, як його брати, проте дуже хотів битися з велетнем. Саул переконував його, мовляв, підрости трохи, адже Голіаф – досвідчений ветеран, проте хлопець був непохитним, і, зрештою, цар дав йому обладунки. Вони були важкими, і Давид від них відмовився, рушивши на битву в одязі вівчаря. Підходячи до Голіафа, він підняв із землі камінь та вистрілив у нього зі своєї пращі. Камінь влучив Голіафові в чоло, і воїн помер на місці. Давид наблизився до Голіафа та відрубав воїну голову його власним мечем. Філістимляни кинулись урозтіч.

Цим я хочу сказати, що стратегія використовує відносну силу для подолання відносної слабкості.

Візьмімо для наслідування пораду, що дають нам численні статті та підручники, та складімо список очевидних уразливих місць Давида й Голіафа.

Така неузгодженість занепокоїла Саула. Спочатку він намагався відмовити Давидові, потім, здавшись, усе-таки дав йому збрую. У розповіді точка зору слухачів міняється лише тоді, коли камінь полетів з пращі, після чого стає зрозуміло, що досвід Давида-вівчаря, який уміє поводитися з цією зброєю, та юнацька спритність стали його силою. Потім слухачі розуміють, що Давид відмовляється від бронзових обладунків, бо вони лише уповільнять його рухи, коли він наближатиметься до велетня, і до того ж не врятують хлопця, якщо він опиниться під загрозою шаблі воїна. Нарешті, коли камінь ударив Голіафа у чоло, слухач зрозуміє значущу слабкість: шолом Голіафа не захищає від небезпеки цю життєво важливу частину його тіла. Зброя Давида забезпечила силу та точність на відстані, нейтралізуючи припустимі переваги Голіафа – розмір та фізичну силу. Ця історія навчає нас того, що заздалегідь сформовані уявлення про силу та слабкість можуть бути помилковими.

Родзинка цієї казки – перемога очевидної слабкості над очевидною силою. Більше, ніж використання сили, нас вражає застосування сили у ситуації – створення або виявлення вирішальної асиметрії. Хтось уміє бачити те, чого не видно іншим або вони знехтували цим, і так знаходить осьову мету, а отже, створює перевагу, що перебуває поза нашим розумінням. Якась іскорка майнула на думці. Не кожна гарна стратегія виникає на ґрунті цього внутрішнього бачення, але заснована на ньому стратегія дає вам здатність, що відрізняє «чудове звичайне» від «чудового надзвичайного».