Читать книгу Казки на ніч (збірник) - Руслан Горовий - Страница 7

Не знаю, як у вас, а у нас у школі всі умовно ділилися на прідпріімчівих, лошків і бандітів.

От був у мене в класі чувак, Вова. Так він був прідпріімчівим. Якось, їдучи з батьками десь у потязі, він випросив купити йому кілька фотографій, які тоді продавали глухонімі.

Чорно-білі, іноді розфарбовані фотки були різні, у тому числі й «для дорослих», та Вова для таких був замалий, тож купів дві для загального користування.

На одній було закомпоновано кілька знімків Висоцького і його віршів. На другій, про неї, власне, й мова, були якісь негри-качки, з біцепсами, більшими за голову, а в центрі колажу автор вліпив Сталлоне – відомий кадр з першого «Рембо», де він з автоматом суне на камеру з перекошеним лицем і пов’язкою на мокрому волоссі.

І от Вова за допомогою татового «Зеніту» та увєлічітєля розмножив колаж і почав продавати його в школі щось чи по десять, чи по п’ятнадцять копійок. Скільки він там заробив, не знаю, брехать не буду, та ось прийшли до мене друзі, такі самі лошки, – мовляв, і собі хо Рембо, а Вова навіть у борг не дає, тіко нал.

– Ну шо, – кажу, – друзі-ботаніки, як мінімум одну фоточку купити тре’.

Скинулися, купили. Я її під скло, дістав свій ФЕД, наклацав цілу плівку. Проявив.

Уявіть загальну картину. Допоки я там ворожу з бачками, проявітєлями, закріпітєлями, під будинком сидить ціла шобла і чекає падіння Вовиної імперії.

Одним словом, усе вдалося. Надрукував я того Рембо десь три чи чотири пачки по десять фоток. Розібрали хлопці, пішли, задоволені, по домівках.

Аж увечері виходжу, а під парадняком мене вже чекає Вовка і ще двоє дебелих пациків, представників третьої шкільної гілки цивілізації – бандітів.

– Оно він, – тицьнув у мій бік Вовка й відійшов.

Ну що, робити нема чого, підходжу до цих двох старших. Аж раптом бачу, йой, один з них мій далекий родич. Той, бачу, теж мене впізнав. І якось так уся мізансцена різко міняється в бік «о, малий, привіт, а я оце думаю, ти не ти, як справи, а пам’ятаєш, як ми ото в селі у твоєї баби на веранді у війнушки грали?»

Бачу, Вовка скис. А за кілька хвилин, отримавши підсрачника від мого родича, побіг у бік заходу сонця.

Так я перейшов з лошків до бандітів.