Читать книгу Казки на ніч (збірник) - Руслан Горовий - Страница 9

– А шо будем робить, якшо, не дай бо’, попадем під обстріл?

– Не сци, Руся, у нас усе продумано!

За вікнами буса ще Харківщина. Скоро Ізюм, а там і Слов’янськ, своєрідні ворота в зону АТО з півночі. Їдемо вже довго, говорити про щось треба, ото й теревенимо про «не дай бо’».

– Ну і шо в нас продумано?

– По-перше, у нас є чотири каски і чотири броніки. Звісно, від якогось там «граду» або «тайфуну», або чим вони там по наших луплять, ця красота не врятує. Однак якшо вдягнути заздалегідь на під’їзді до небезпечного місця, то від куль або осколків, як то кажуть, уполнє.

– Да, усьо серйозно.

– А то? Це ж тобі не цацкі-пєцкі, підготувалися сурйозно.

Потім було не до розмов. Блокпости, розвантаження в різних точках, ночівля під канонаду, знов сотні кілометрів, знов розвантаження. Аж ось від’їхали від кінцевої точки. У бусі стало просторо, аж ніби занадто. Дивлюся – чогось не вистачає.

– А де броніки?

– Ну… Я віддав два пацанам. Вони зазирнули, побачили і спитали, чи можна. А як я скажу не можна? Ото й віддав. І каски ще віддав.

– Ну й правильно. Їм потрібніше.

– Та да. Якось обійдемося. Тим більше, шо два броніки на чотирьох таки є.

– Якщо шо, то в один вліземо.

– Ги-ги.