Читать книгу Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Сборник - Страница 6

Жаба квакала від ранку до вечора. Та побачила бузька і зараз замовкла та сховалася в ставі.

– Не ховайся, золота співачко! – каже бузько. – Я приходжу здалека, бо хочу послухати твого солодкого голосу.

– Ти прийшов, бузьку, здалека, – відповіла обережна жаба, – не щоб слухати мого голосу, тільки щоб з’їсти мого м’ясця!

Приємно говорить підхлібний, але мудрий не слухає того.