Читать книгу Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник - Страница 23

Бідний наймит Олекса служив у попа. А піп залицявся до його вродливої жінки. Признається вона чоловікові про цей клопіт. Цілий день Олекса думав, як помститися попові, й надумав. Приходить до нього й каже:

– Отче, а ви знаєте, що я чув?

– Що ти чув?

– У Львові є такий вчитель, що псів учить писати, читати й говорити.

Піп аж усміхнувся:

– Невже мого Муцика навчив би писати?

– Навчить.

– То вже веди.

Бере наймит Муцика, виводить за село, жердкою по голові та й убив. Закопав під дубом, сам виспався й вернувся назад до попа.

– Відвів, Олексо, Муцика?

– Відвів, отче. Але вчитель сказав заплатити за науку тисячу карбованців.

– Ов, багато.

– Отче, тепер дамо лише половину, а решту пізніше. Зате пса мудрого будете мати.

Піп подумав собі: «Скільки я на дурничку грошей зібрав, та й ще зберу, можна заплатити». Несе наймит гроші, але не до вчителя, а додому. Кожен раз, як щось треба йому своє зробити, то каже, що йде Муцика провідати. Піп ще й даруночок псові передає. Колись-не-колись питає:

– Олексо, а як там мій Муцик?

– Ой отче, та він не лише вміє писати, а й говорити по-латинськи навчився.

Тепер щотижня ходить Олекса до пса. Щосуботи піп кличе наймита й допитується:

– А як тепер Муцик?

– Ой, ой, отче, як пес змудрів! Я прийшов, а він зі мною привітався і просив вам уклін передати. Все знає, що у нашому селі діється, й про вас дещо сказав.

– А що сказав?

– Та я не можу вам говорити. Як його приведу, то самі запитаєте.

– А може, поїхати до нього?

– Отче, не можна. Пес з радості може забути все, чому навчився. Казав учитель, аби через тиждень його забрати, так що готуйте гроші.

У суботу бере наймит п’ятсот карбованців, а піп дає ще сотку, аби вчителя й Муцика в ресторан повести.

Каже наймит:

– Отче, ви дуже мудрі й щирі. Треба їх почастувати.

Має Олекса шістсот карбованців у кишені і йде додому.

Повертається наймит увечері до попа без нічого. Став коло дверей і мовчить.

– Олексо, де мій Муцик?

– Отче, продам хату, продам корову й заплачу вам у два рази більше за пса, але я не міг наруги стерпіти й убив його.

– Та за що?

– Пішли ми з ним та учителем до ресторану, випили, а по дорозі Муцик мені каже: «Добре, що ти забрав мене додому. Я мушу всім людям розповісти, що наш піп ходить до твоєї жінки, а ти не знаєш». І ще почав перераховувати, куди ви ходили. Каже: «Я і архієпископові про все напишу». Я розізлився і як дав йому, то Муцик лише ніжки протягнув. Він хотів мене з жінкою розлучити. Ходіть, отче, хай вам покажу, де він закопаний. То скільки вам заплатити за шкоду?

– Не треба нічого платити. На тобі ще п’ятсот карбованців за те, що ти добру справу зробив.