Читать книгу Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник - Страница 27

Якось один піп трохи підпив у війта на хрестинах і почав вихвалятися:

– Я в самому Римі п’ять років навчався. Не знайдеться у світі такого, аби мене круг пальця обвів.

Почув таке кмітливий гуцул, що служив у війта, і вирішив провчити хвалька.

От другого дня пішов до попа.

– Тобі чого?.. – питає панотець.

– Прийшов я до вас, паночку, проситися на службу.

– А що робити вмієш?..

– Що скажете, отче, те й робитиму, – показав гуцул здоровенні кулаки. – Навіть зварити дещо можу.

– Е, ні, до цього в мене є кухарка, а от до ціпа – добрий робітник пригодився би. Молотити вмієш?..

– Чому не вміти? Вмію, отче.

– А яку тобі платню на рік положити?

– Я, прошу отця духовного, самітній, як палець, то мені багато і не треба. Дасте на рік три корці пшениці. Та й, звичайно, будете мене, як свого слугу, одягати й годувати.

Зрадів піп, що такому дужому і молодому наймитові так мало платити, та й квапливо каже:

– У мене в усьому порядок мусить бути. Тож ходи, леґеню, до покою, покличемо паламаря й дяка і при свідках умову складемо, аби ти від своїх слів потім не відмовлявся.

Піп послав за свідками. А коли ті невдовзі прийшли, стали писати договір. От піп і каже:

– Якщо ти, леґеню, будеш мені погано робити, то я тебе прожену й зернини не дам.

– Як так, то й так, – погодився гуцул. – А коли ви, отче, порушите умову, віддасте мені наперед усю платню за рік.

Так і записали.

Другого дня вранці вийшов піп на ґанок – поглянути, як це новий наймит орудує ціпом. Та ба! Щось не чути на току роботи. Панотець послав наймичку.

Метнулася наймичка в стодолу і через мить вистрибнула звідти червона, як рак.

– Він… Він… Ой, не можу…

– Що ж він? – допитував піп.

– Та підіть погляньте…

Розсердився піп, подався до стодоли. Дивиться: сидить наймит на свіжому сіні у чому мати народила, схрестив на грудях руки.

– Це так ти мені служиш, дармоїде? – затіпався у гніві панотець.

– А що ж мені робити? – спокійно каже наймит. – Я ж на вас, панотче, від самого досвітку чекаю. А вас як нема, так і нема.

– Що ти плетеш, дурню?

– Ой, і коротка у вас пам’ять, отче. Ми ж домовилися при свідках, що ви мене будете одягати й годувати. Забули? Ото я й жду, коли ви мене одягати прийдете. Та й перекусити вже не завадило б…

Аж тепер зрозумів піп, що пошився в дурні, але було пізно. Довелося попові-хвалькові відміряти хитрому гуцулові три мішки зерна.