Читать книгу Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник - Страница 28

Один багач був дуже скупий. Коли наймав собі робітника, ставив перед ним миску борщу. Якщо голодний надто запопадливо накидався на їжу, скупердяга показував йому на двері:

– Іди, небоже, шукати собі деінде роботи, бо в тебе писок, як ворота. З таким апетитом ти мене до тижня жебраком зробиш!..

І проганяв. А коли когось наймав, то так його, бідолашного, годував, що той сам від нього утікав.

Почув про цього скнару один кмітливий парубок і надумав провчити його. Добре попоївши та ще прихопивши із собою шматок сала, він найнявся в багатого.

Другого ж дня господар загадав піти в ліс – заготовити дерево на нову конюшню. Сіли снідати. Сам багач їсть м’якушку з хліба, наймитові скоринки підсовує. А тому і байдуже!

Працювали в лісі, поки сонце не зійшло з полудня. Зголоднів хазяїн, не витримав такого посту й каже:

– Уже пора щось на зуб покласти.

– Може, й пора, – відповідає наймит. – Але мені їсти ще не хочеться.

– Як же це так? – не вірить багач.

– Я, – сміється парубок, – наївся сухих скоринок. Поки вони в череві не розм’якнуть, доти я не потребую їсти.

– Ех, прогадав! – почухався хазяїн. – Пожди-но, вдруге я буду хитріший!

Наступного дня зробив навпаки: віддав наймитові всю м’якушку хліба, а сам поїв скоринки. Після сніданку подалися молотити жито. Ще було далеко до обіду, а багач охляв – ні руками, ні ногами не може ворухнути. Бо на сухих скоринках довго не потягнеш!

Зиркає на наймита, а тому й за вухом не свербить. Ціп так і витанцьовує в його дужих руках.

– Ходімо вже їсти! – жбурнув багач ціпа на снопи.

– Ні, хазяїне! Не годиться кидати роботу, коли не обід! – відповідає наймит. – До обіду можна домолотити той стіжок!

– А ти не голодний? – застогнав багач.

– Чого би був голодний? Вранці ото наївся м’якушки, а вона у животі застала ще вчорашню скоринку. Виходить, що я добре наївся у вас хліба…

«Он воно що! – міркує скупий. – Віднині я вже хліба ділити не буду».

Вдався до нових хитрощів. Щоб наймит менше їв, почав йому давати наперед до їжі по кухлю води. Але парубок був хитрий! Випив перед обідом один кухоль води і попросив:

– Хазяїне, дай ще!

– Гм, а це навіщо?..

– Коли вип’ю багато води, черево роздувається, і я можу більше страви з’їсти. Кидаю ложку за ложкою, як за драбину!

– Ну й дурень з мене! – вилаявся багач і перестав давати наймитові воду до того, як мав їсти. А той, звісно, й не наполягав…

Отак кмітливий парубок відучив багача від його поганої звички.