Читать книгу Записки в узголів’ї - Сей-шьонаґон - Страница 30

Коли бачиш маленьких горобців.

Коли проїжджаєш повз маленьких діточок, які граються.

Коли спостерігаєш, як дорогоцінне дзеркало вже трохи потемніло.

Бачити, як високоповажний чоловік зупиняється біля будинку і просить служниць щось запитати в мене.

Скупатися, нафарбуватись, одягти кімоно, просякнуте пахощами, – ось щастя, навіть якщо тебе ніхто не бачить.

Серце б’ється і від того, що чекаєш на коханого, навіть від кожного звуку вітру чи дощу серце вже вискакує з грудей.