Читать книгу Записки в узголів’ї - Сей-шьонаґон - Страница 41

Раніше, коли придворний ішов у відставку, вже не видно було його серед кортежу, та й немає йому там місця. Проте зараз все змінилось. Зараз же куродо п’ятого рангу, які пішли начебто у відставку, все одно продовжують працювати. Але ж відчуття вже не ті, їм здається, що вони вже не потрібні. Їм, звісно, нудно, а тому вони ходять до храмів, і ось вже не можуть покинути цю звичку. Він сидить у храмі навіть у літній спекотний день. Нижнє кімоно у нього дуже яскравого кольору, а штани такі довгі, що він навіть наступає на них, коли ходить. У декого з них на шапках ебоші[45] є навіть напис «День віддалення».[46] У цей день краще не виходити зі свого дому, але він вважає, що заради такої благочестивої справи можна. Розмовляючи з проповідником, він зиркає очима туди-сюди, у поле зору потрапляє екіпаж з дамами; потім він підходить до знайомого, починає з ним бесіду, розповідає цікаві новини, сміється, прикриваючись віялом, засуджує щойно прибулий екіпаж, тощо. За цим усім і проходить служба, яку він навіть і не почув. Але ж то не страшно. Він же так багато разів чув ті проповіді, що там нового скажуть, – нічого.

Інші ж чиновники, окрім куродо п’ятого рангу, також тримаються не на вищому рівні. Наприклад, можуть з’явитися після того, як служба вже почалася. Тоді, коли проповідник займає своє місце, вони тільки під’їжджають у своєму екіпажі. Вони ще занадто молоді, але дуже вишукані: один одягнений у вбрання з шовку, що тонше від крила цикади, й у штани, а під ними – тоненьке шовкове спіднє; другий молодик – у «мисливській одежі». Їх небагато – четверо, й стільки ж слуг, вони штовхаються, хочуть сісти якомога ближче до проповідника. Проповідник дуже радіє з цього, з усіх сил намагається прочитати молитви якнайкраще, а хлопці, не дочекавшись кінця служби, поспішають першими залишити храм, от тільки всі як один поглядають на екіпаж, який привіз дам. Ох, і про що вони цієї миті між собою розмовляють?

– А хто вона?

– А хто ось та красуня? – розмовляють між собою молоді хлопці.

– А зараз читали проповідь.

– А зараз читають «Вісім повчань»[47] – пояснюють одне одному світські люди.

Ось так і проходить час служби. Проте я не засуджую тих дам, які не слухають проповіді. Адже, буває, і найнижчого рангу дівчина заслуховується словами проповідника. Та й узагалі раніше не було такого, що придворні дами мали бути присутніми на кожній службі. А якщо вже і збиралися вони, то тоді вже гарно фарбувались і вдягались.

От якби до сьогоднішнього дня дожили наші предки, вони б точно нас посварили.