Читать книгу Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка - Стефан Цвейг - Страница 7

Улітку 1774 року якийсь знатний іноземець проїжджає з дружиною через Відень; дружина, яка раптово відчула різі в шлунку, звертається до відомого астронома, єзуїтського патера Максиміліана Гелла з проханням приготувати для неї з метою лікування магніт у зручному для користуванні вигляді, який вона могла б покласти собі на живіт. Бо ту обставину, що магніту властива особлива цілюща сила – дещо дивне для нас припущення – вважали в магічній і симпатичній медицині колишньої пори справою безперечною. Ще в старовину проявляли постійний інтерес до своєрідної «поведінки» магніта. Парацельс називає його згодом «монархом усіляких таємниць», – бо цей відщепенець серед неорганічної природи виявляє зовсім особливу властивість. У той час як свинець і мідь, срібло, золото, олово й звичайне, так би мовити, залізо не мали власного буття, підкоряються силі тяжіння, цей один і єдиний елемент виявляє якусь натхненність, самостійну активність. Магніт владно притягує до себе інше, мертве залізо, він, як єдиний суб’єкт серед суцільного оточення об’єктів, здатний виражати щось подібне до особистої волі, і його владна звичка мимоволі викликає припущення, що він підпорядковується іншим, не земним (можливо, астральним) законам світобудови. Водій кораблів і наставник тих, хто втратив дорогу, він, будучи насаджений на вістрі, безпомилково звертає свій залізний перст до полюса, і дійсно здається, що в межах земного світу він зберіг спогад про своє метеорологічне походження. Такі особливості одного-єдиного металу повинні були, природно, надати свого магічного впливу, перш за все, на класичну натурфілософію. Оскільки розум людський незмінно схильний мислити аналогіями, то лікарі середньовіччя приписують магніту симпатичну силу. Протягом століття займаються вони випробуваннями: чи не може він притягувати до себе, на кшталт залізної тирси, також і хвороби з людського тіла. А там, де сфера темного, туди негайно ж із цікавістю проникає світлим своїм совиним поглядом допитливий розум Парацельса. Його хитка фантазія, деколи оманлива, а часом геніальна, без жодних вагань перетворює неясне сподівання попередників в патетичну впевненість. Його легкозаймистому розуму бачиться відразу ж беззаперечним, що поряд з «амброндальною», що діє в бурштині силою (тобто, з ще не отриманою ніяких прав на громадянство електрикою), сила магнетизму свідчить про наявність в землі, в «адамовій матерії» особливої, астральної, пов’язаної з зірками субстанції, і він відразу ж зараховує магніт до списку непогрішних цілющих засобів. «Я стверджую ясно й відкрито, на підставі проведених мною дослідів з магнітом, що в ньому прихована таємниця висока, без якої проти безлічі хвороб нічого зробити неможливо». І в іншому місці він пише: «Магніт довго був в усіх на очах, і ніхто не подумав про те, чи не можна його в подальшому використати і чи не володіє він й іншою силою, окрім притягання заліза. Шолудиві доктора часто тикають мене носом, що я не йду за древніми; а чому мені йти за ними? Усе, що вони наговорили про магніт, – ніщо. Покладіть на ваги те, що я про нього сказав, і судіть. Якби я сліпо слідував за іншими і сам не ставив дослідів, то я знав би тільки те, що знає кожен мужик, – що магніт притягує залізо.

Але мудра людина сама повинна випробовувати, і ось я відкрив, що магніт, окрім явної сили, яка кожному впадає в око – притягувати залізо, – володіє й іншою, прихованою силою». І щодо того, як застосовувати магніт для лікування, Парацельс дає точні вказівки зі звичайною для нього рішучістю. Він стверджує, що у магніта є черево (полюс тяжіння) і спина (полюс відштовхування), що, будучи правильно налагодженим, він може пропустити свою силу через усе тіло; і цей спосіб поводження з магнітом, який дійсно є здогадкою про характер ще не відкритого електричного струму, вартує, за словами цього вічного задираки, «більшого, ніж усе, чому вчили галеністи[40] все своє життя. Якби замість того, щоб вихвалятися, вони взяли в руки магніт, то зробили б більше, ніж усією своєю вченою балаканиною. Він виліковує витікання з очей, вух, носа й із зовнішніх ділянок тіла. Тим же способом виліковуються розкриті рани на стегнах, фістули, рак, витікання крові в жінок. Крім того, магніт відтягує грижу й зцілює переломи, він витягує жовтуху, водянку, як я неодноразово переконався на практиці, але немає потреби розжовувати все це невігласам». Наша сучасна медицина зазвичай не надто серйозно поставиться до цих приголомшуючих повідомлень; але те, що сказав одного разу Парацельс, є для його школи й два століття потому одкровенням і законом. І ось його учні поряд з іншим зіллям із парацельсівської чарівної кухні шанобливо вирощують і плекають його вчення про цілющу силу магніту. Його учень Гельмонт, а після нього Гокленіус, який опублікував у 1608 році цілий підручник «Трактат про магнетичне лікування ран», пристрасно відстоюють, спираючись на авторитет Парацельса, органічну силу зцілення магнітом; таким чином, поряд із офіційною медициною пробивають собі дорогу в часі, як підземні течії, і магнетичні методи лікування. Будь-ким із цих безіменних першопроходців особливих шляхів, ким-небудь із забутих прихильників симпатичного лікування і був, імовірно, запропонований мандрівниці-іноземці той магніт.

Єзуїт Телль, до якого звернувся проїжджий пацієнт, – астроном, а не лікар. Йому не важливо, чи спричиняє магніт цілющу дію при різких болях у шлунку чи ні, його справа – тільки виготовити магніт відповідної форми. Цей свій борг він і виконує. І в той же час він повідомляє своєму другові, вченому докторові Месмеру, про своєрідний випадок. І ось Месмер, завжди ласий до нового, завжди готовий пізнати і випробувати нові методи в науці, просить друга тримати його в курсі результатів лікування. Ледь почувши, що різі в шлунку хворої зовсім припинилися, він наносить пацієнтці візит і дивується швидкому полегшенню, яке відбулося після накладення магніту. Метод його зацікавлює. Негайно ж він вирішує випробувати його. Він доручає Теллю виготовити для себе кілька магнітів подібної ж форми і робить ряд дослідів із іншими пацієнтами, накладаючи підковоподібний намагнічений шматок заліза то на шию, то на серце, але щоразу на хвору частину тіла. І дивна річ, у деяких випадках він на свій власний подив досягає успіху в лікуванні, абсолютно несподіваного, випадкового, особливо у якоїсь дівчини Естерлін[41], яку він вилікував таким чином від судом, і в професора математики Бауера.

Нехитрий лікар відразу широко розкрив би рота й почав хвалитися, що знайшов новий талісман здоров’я – магніт. Справа здається такою ясною, такою простою, слід тільки при судомах й епілептичних припадках вчасно накласти хворому на тіло чарівну підкову, не питаючи, як і чому, – і диво зцілення відбувається. Але Франц Антон Месмер – лікар, людина науки, син нової епохи, який мислить категоріями причинно-наслідкових зв’язків. Його не задовольняє встановлене на око становище, що магніт в цілому ряді випадків допоміг його пацієнтам майже чарівним чином; як серйозний, мислячий лікар саме тому, що не вірить в чудеса, він бажає пояснити собі й іншим, чому цей таємничий мінерал робить такі дива. Після досліду у нього в руках тільки одна підказка для розгадки: багаторазовий цілющий ефект магніту; для логічного висновку йому необхідні й інші ланки – обґрунтування причин. Лише в такому разі нова проблема буде не тільки поставлена перед наукою, але й розв’язана.

І дивна річ: неабияке щастя, здається, дає йому в руки – і саме йому – інший кінець ланцюга. Бо саме цей Франц Антон Месмер досяг майже десять років тому, у 1766 році, докторського ступеня за допомогою вельми чудової, містично забарвленої дисертації під назвою «Про вплив планет», у якій він під впливом середньовічної астрології допускає зв’язок сузір’їв та людини й висуває тезу, що деяка таємнича сила, яка виливається через далекі небесні простори, діє на кожну матерію зсередини, що якийсь споконвічний ефір, таємничий флюїд, пронизує увесь всесвіт, а з ним – і людину. Цей початковий флюїд, цю кінцеву субстанцію обережний studiosus позначив тоді надзвичайно невизначеним терміном «gravitas universalis», тобто силою загального тяжіння. Цю свою юнацьку гіпотезу чоловік, який досяг зрілості, давно вже, напевне, забув. Але тепер, коли Месмер бачить, що при випадковому лікуванні досягнута настільки незрозуміла дія сталевого магніту, метеориту, який також веде походження від зірок, обидва ці початки: емпіричне й гіпотетичне, – вилікувана накладенням магніту пацієнтка й теза докторської дисертації – змикаються в одну, цілісну теорію; тепер Месмер вірить, що його філософське припущення незаперечно підтверджено явним лікувальним впливом, і вважає, що знайшов для невизначеної «gravitas universalis» правильне найменування: магнетична сила, тяжінню якої людина так само слухняна, як і зірки всесвіту. Отже, магнетизм, так радіє він у передчасній радості винахідника, – це «gravitas universalis», той самий «невидимий вогонь» Гіппократа[42], той «чистий дух, найтонше полум’я», який, як вселенський творчий струм, пронизує і світовий ефір, і клітину людського тіла. У його випадковому сп’янінні йому здається, що предмет тривалих пошуків, міст, який з’єднує зіркові світи з людством, знайдений. І він відчуває гордовите збудження: хто перейде цей міст, той вступить до країни невідомого.

Іскра дала спалах. У результаті випадкового зіткнення досвіду й теорії у Месмера вийшов вибух думки. Але перший розряд відбувається абсолютно не в тому напрямку. Бо Месмер у своїй передчасній насназі вважає, що разом з магнітом знайшов без зайвої балаканини й універсальний цілющий засіб, філософський камінь[43]; помилка, явно неправильний висновок з’являється на самому початку його шляху й штовхає його далі. Але це помилка творча. Оскільки Месмер не слідує за нею сліпо, але просувається згідно зі своїм характером крок за кроком, не поспішаючи, то, незважаючи на необхідність обходів, він рухається вперед. У нього ще попереду шляхи круті й оманливі. Але в той час, як інші важко й громіздко тупцяють прокладеними шляхами старих методів, цей одинак все ж таки просувається вперед й повільно намацує шлях від юнацьких середньовічних уявлень до кругозору сучасності.