Читать книгу Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка - Стефан Цвейг - Страница 9

Коли саме Месмер наважується на цей історичний поворот у методах свого лікування, не можна встановити з точністю. Але вже у 1776 році його вдячний пацієнт Остервальд пише з Баварії, що «д-р Месмер здійснює тепер більшу частину своїх сеансів без будь-яких штучних магнітів, простим дотиком до хворих органів частково безпосередньо, частково за допомогою будь-яких предметів». Значить, не минуло навіть цілого року, і Месмер помітив, що магніт абсолютно не потрібен під час так званих магнетичних сеансів, тому що коли він проводить просто рукою уздовж нервових шляхів від одного полюса до іншого, хворий відчуває те саме збудження або полегшення; Месмеру варто тільки доторкнутися до своїх пацієнтів, і нерви їх уже напружуються й готові здригатися; без будь-якого приладу й медикаментів уже відбуваються зміни в характері хвороби організму, спершу у формі збудження, потім – заспокоєння. Отже, немає місця сумнівам: від його рук іде щось невідоме, щось набагато таємничіше, ніж магніт, що неможливо пояснити ні за Парацельсом, ні за даними старовинної й сучасної медицини. І винахідник стоїть у подиві перед своїм відкриттям: замість магнетичного методу він відкрив якийсь інший.

Тепер Месмеру варто було б чесно сказати: «Я помилився, магніт не має ніякого значення, вся та сила, яку я йому приписував, належить не йому, і той цілющий вплив, якого я на власний подив досягаю щодня, заснований на причинах, які мені самому незрозумілі». І звичайно, йому слід було негайно ж перестати називати свої сеанси магнетичними й закинути всю вигадливу апаратуру намагнічених пляшок, заряджених «цебер здоров’я», зачарованих чашок і дерев як абсолютно непотрібне штукарство. Але як мало таких людей у політиці, у науці, у мистецтві, у філософії, навіть з числа найсміливіших, які здатні мужньо й виразно зізнатися, що вчорашній їхній погляд був помилкою й безглуздістю. Так і Месмер. Замість того, щоб рішуче відмовитися від неспроможної теорії про цілющу силу магніту, він робить складний відступ й починає двозначно оперувати з поняттям «магнетичний», пояснюючи, що магніт як мінерал, дійсно, не допомагає, але сила, яка діє під час його сеансів, теж магнетизм, «життєвий» магнетизм, у живому людському організмі аналогічний таємній силі мертвого металу. Він робить вельми розлогі й смутні спроби представити справу так, що врешті-решт у його системі нічого по суті не змінилося. Але в дійсності це знову надумане поняття «життєвий» магнетизм (зазвичай, перекладається вкрай невдало, «тваринний» магнетизм) означає щось до крайнощів далеке від проповідуваної досі металотерапії, і починаючи з цієї миті, потрібно бути надзвичайно уважним, щоб не дати ввести себе в оману за посередництвом свідомо створеної ідентичності терміна. Із 1776 року магнетизувати аж ніяк не означає у Месмера торкатися магнітом або впливати ним, але тільки надавати можливість таємничій людській силі, що витікає з нервів на кінцях пальців («життєва» сила), діяти на інших людей. І якщо донині особи, які практикують цей симпатичний метод погладжування, усе ще називають себе магнітопатами, то вони користуються цим словом зовсім неправильно, бо, імовірно, у жодного з них в будинку взагалі немає магніту. Увесь їхній метод заснований виключно на особистому впливі, будучи терапією навіювання або флюїдальною терапією.

Таким чином через рік після свого першого відкриття Месмер благополучно долає свою найнебезпечнішу помилку; але яка прекрасна, яка доречна була ця помилка! У той час Месмер ще вважав, що при судомах або нервових нападах досить накласти хворому магніт на тіло, майстерно провести ним кілька разів туди-сюди – і хворий здоровий. Але тепер, коли ця приємна ілюзія про чудодійну силу магніту руйнувалася, він безпорадно стоїть перед чарівною картиною, яку щодня досягає голими руками. Бо звідки, власне кажучи, цей чудовий вплив, що виходить тоді, коли він погладжує скроні своїм хворим, обвіває їх своїм диханням, коли він за допомогою колоподібних рухів уздовж м’язової системи викликає цей таємничий, раптовий нервовий трепет, ці несподівані здригання? Це флюїд, «життєва сила», яка виходить із його, Франца Антона Месмера, організму; і знову запитання: чи виходить ця унікальна сила лише з його особливого організму чи від будь-якої іншої людини так само? Можна її підвищити за допомогою волі, можна дробити її і посилювати іншими елементами? І як відбувається ця передача сили? Психічним шляхом (анімістичним) або, можливо, як хімічне випромінювання й випаровування дрібних, невидимих частинок? Це земна сила чи божественна, психічна чи фізична, а можливо, духовна? Вона йде від зірок чи є найтоншою есенцією нашої крові, продуктом нашої волі? Тисяча запитань постає разом перед простою, не дуже розумною й лише віддано спостережливою людиною, тисяча запитань для неї свідомо нерозв’язних і з яких найважливіше – чи відбуваються так звані магнетичні зцілення анімістичним чи флюїдальним шляхом – досі не отримано задовільного розв’язання. У який лабіринт потрапив він несподівано з тих пір, як відтворив це безглузде лікування, здійснене за допомогою магнітної підкови над тією іноземкою; як далеко завела його ця сумна помилка! Минають роки, і він не бачить просвітку. Лише одне ясно Месмеру, лише одне знає він зі своєї власної дивовижної практики: краще, ніж будь-який хімічний засіб, часто може жива людина допомогти в багатьох випадках своєю присутністю і своїм впливом на нервову систему. Із усіх природних тіл найкраще діє на людину сама людина. Хвороба, згідно з його уявленнями, це порушення гармонії в людині, небезпечна перерва в ритмічній зміні припливу й відпливу. Але в кожній людині жива глибоко закладена цілюща сила, воля до здоров’я, вічний життєвий імпульс до витіснення всього хворобливого; і завдання нового магнетичного лікування – підвищити цю волю до здоров’я (якою механічна медицина, дійсно, дуже довго нехтувала) шляхом магнетичного впливу (ми говоримо: навіювання). Із цілком правильної з психологічної точки зору думки Месмера, яка знаходить потім у Християнській науці свій крайній розвиток, душевна установка, воля до здоров’я дійсно здатні творити дива одужання; задачею лікаря є здатність викликати диво до життя. Магнітопат мовби лише заряджає виснажені нерви для вирішального поштовху, він наповнює й зміцнює внутрішню захисну батарею організму. Але Месмер нагадує, що при спробі підняти життєву силу людини не слід лякатися, якщо симптоми хвороби замість того, щоб відразу ж відступити, стають спочатку навпаки різкішими, конвульсивнішими, бо задачею кожного правильного магнетичного курсу і є довести будь-яку хворобу до крайнього її загострення, до кризи й судом; без зусиль можна впізнати у цій знаменитій «теорії криз» Месмера давно випробуваний екзорцизм диявола за часів середньовіччя й вигнання хвороб за методом добре йому відомого патера Гаснера[49]. Сам того не підозрюючи, Месмер з 1776 року систематично зайнятий сеансами навіювання й гіпнозу, і первісна таємниця його успіху полягає, перш за все, у напруженості його особистої міці, яка випромінюється з особливою силою й вражає майже магічно. Але все-таки, хоч і мало знає Месмер про дієвий початок свого методу, уже в ті перші роки цьому дивовижному одинаку вдалося встановити деякі істини, що відкрили шляхи для подальшого розвитку. Перш за все, Месмер зауважує, що деякі з його пацієнтів особливо сприйнятливі до магнетизму, а інші зовсім несприйнятливі; таким чином, одні люди діють як джерела волі, а інші – як її отримувачі; але якщо збільшити кількість учасників, то сприйнятливість посилюється за допомогою масового навіювання. Такими своїми спостереженнями Месмер дав різкий поштовх до подальшої диференціації тодішньої науки про характер, завдяки цьому новому висвітленню душевний спектр абсолютно несподівано дає інші, більш барвисті уявлення. Ми бачимо, що людина, яка поза своєю волею наштовхнулася на величезну проблему, без стороннього сприяння сама ставить безліч нових запитань.

Але хворим немає справи до флюїду, вони не питають, «як» і «чому», вони натовпами тісняться, нестримно керовані чутками про новизну, про незвичайність. Незабаром Месмеру доводиться влаштувати у своєму будинку на Заміській вулиці власний магнетичний госпіталь; навіть із інших країн приїжджають хворі з тих пір, як вони почули про знамените зцілення юної дівчини Естерлін і прочитали захоплені вдячні відгуки інших його пацієнтів. Час музики й галантних ігор на повітрі тепер уже минув у будинку 261 на Заміській вулиці; Месмер, який до цих пір практично не користувався докторським дипломом, з ранку до ночі гарячково працює на своїй новій фабриці здоров’я за допомогою жезлів, бакетів і різних хитрих пристосувань. Навколо мармурового басейну в саду, у якому раніше пустували золоті рибки, сидять тепер у замкнутому колі одержимі недугами й ревно занурюють ноги в цілющу воду. Кожен новий день приносить звістки про новий тріумф магнетичних сеансів, щогодини з’являються нові віруючі, бо чутка про дивовижні зцілення просочується крізь вікна й двері; незабаром все місто тільки й говорить про знову відродженого Теофраста Парацельса. Але серед цього успіху одна людина зберігає тверезість – це сам маестро Месмер. Усе ще незважаючи на наполягання друзів, він не наважується остаточно висловитися про цей чудодійний флюїд: лише в двадцяти семи положеннях він невиразно викладає вірну теорію життєвого магнетизму. Але він вперто не погоджується повчати інших, відчуваючи, що сам повинен вивчити спочатку таємницю свого власного впливу.