Читать книгу Співомовки - Степан Руданський - Страница 12

Читав рабин свої книги

Двадцять і сім років,

Перечитав всіх талмудів

І усіх пророків…

Читав двадцять і сім років,

Ні з ким ані слова!…

З ним не сміла говорити

Й сама рабинова.

І чи то він свою мову

За той час забувся,

Чи з великої науки

З розуму схибнувся,

А як вийшов уже на світ

Жидову учити,

Він зачав уже на мигах

З нею говорити!…

Чудуються, дивуються

Жиди бородаті —

І давай по цілім світі

Гонців розсилати!

Ганяються гонці всюди,

Мудрих зволікають;

Та щось мови його й мудрі

Не дуже втинають.

Але іде запорожець

Та й почав питати:

«А що у вас, жиденята,

Доброго чувати?…»

Жиди й кажуть козакові:

«Таке й таке діло!…»

«Ет! Дурні ви, жиденята! —

Козак каже сміло. —

А скажіть-но, — каже, — тому

Величному пану,

Що я із ним хоть і зараз

До розмови стану!…»

Пішли жиди до рабина,

Разом повклякали,

Доткнулися його капців,

З страхом запитали,

Чи звелить він козакові

Мовити з собою…

Рабин тільки подивився,

Махнув бородою…

І вернулись жиденята

Козака просити,

Щоби козак із рабином

Ішов говорити…

Прийшов козак, поклонився,

Рабина вітає…

Але рабин встає з крісла,

Палець наставляє…

Наставляє — біс то знає,

Чого рабин хоче!…

Але козак йому сунув

Аж два перед очі!…

Кивнув рабин головою,

Махнув бородою;

Показує йому вгору

Правою рукою!…

«Він угору! Тра донизу!» —

Козак розважає

І нагнувся і рукою

В землю утикає!…

Махнув рабин головою,

Подивився всюди

І складає собі руки

Наохрест на груди!…

Тогді козак приступився —

Як заїде в пику!…

Ціле місто зворухнулось

З галасу та крику!…

Але рабин знов спокійно

Махнув бородою!

Поклонився козакові,

Пішов з жидовою.

Приступили жиденята,

Рабина питали:

«Що пан рабин з запорожцем

Розмовляти мали?»

І сів рабин коло школи

Та й став говорити:

«Я питався: хто б тебе мав

Такий сотворити?…»

А він мало так казати:

«Що питати много?

Той мене мав сотворити,

Хто тебе самого!…»

Я, герехт! Що правда, правда!

Я ще був питати:

Хто б то був, що мав над нами

Небо збудувати?

А воно пак так розумно

Мені відказало:

«Той і небо, хто і землю

Сотворити мало!…»

Я ще був йому казати,

Що бог не гнівливий,

А воно мені сказало,

Що і справедливий!…»

Підступили й наші люди,

Козака питали:

«А що то ви із рабином

Розмовляти мали?…»

«А що ж, люди? Та жид жидом!

Я лиш показався,

А він пальцем вже до ока

Мені добирався…

Та мене-то не схитрити,

Знаю чого хоче,

Та йому аж два козацьких

Сунув перед очі!…

Видить рабин — не злякає!

«Повішаю!» — каже.

А я тебе, йому кажу,

Закопаю, враже!

А він каже: «Зв’яжу руки!»

Чи чули огиду?…

А я його за то в пику:

«Брешеш, скурвий жиду!…»