Читать книгу Співомовки - Степан Руданський - Страница 21

Нічка тиха, зорі світять,

А мороз крепить;

Циган сина до місяця

Лицем становить.

«Отак, сину мій Романе!

Отак, дурню, стій

Та з пазухи вийми руки,

До місяця грій!…»

Стоїть бідне циганятко,

Холод каменить,

А старий пішов до хати

Людей туманить.

Витуманив кусок сала,

Хліба бохунець,

Вийшов з хати та до сина —

Син як камінець.

«Ой місяцю! — циган каже.

Жаль твої краси!

Ти лиш світиш, а не грієш,

Дармо хліб їси».