Читать книгу Співомовки - Степан Руданський - Страница 8

Став у церкві батько з сином.

Церкву вже кінчали:

Засклепили, побілили,

Олтар прибивали.

«Слава богу, — каже батько, —

Спомоглися люди.

Лиш не знати, як то вона —

Чи голосна буде?

Постій хіба, — каже, — сину,

Перед образами,

А я піду та для проби

Свисну за вратами…»

Пішов свиснув разів кілька,

Назад повертає.

«А що, сину, голосная?» —

Хлопчину питає.

«Голосная!… — хлопець каже, —

Так і б’є луною!…»

«Ану ж, — каже, — піди свисни,

А тут я постою…»

«Оце але! — каже хлопець. —

Найшли що сказати!…

А чи ж я то який дурень

У церкві свистати!»