Читать книгу Співомовки - Степан Руданський - Страница 4

Напосілися злодії

Раз на мужика

І, чи з поля, чи із стайні

Вкрали лошака.

Мужик ходить, ломить руки,

На святе дає;

Коли чує — аж у стану

Лошак його є.

Поклонився асесорам

Мужик-неборак;

Асесори йому кажуть!

«Пашол вон, дурак!

На слово ему поверить!

Экой дуралей!

Приведи для показанья

Восемь душ людей!»

Мужик ходить, просить, поїть,

Восьмеро найшов,

Дав попові на молебень

Та й у стан пішов.

Поклонився асесорам

Знову неборак.

Асесори знов говорять:

«Пашол вон, дурак!

Экой чорт сюда приносит

Этаво хахла!

Суется с сваей кабылай!…

Есть важней дела!

Придешь после!» Через тиждень

Знов мужик іде,

Вибирає, поїть свідків

І у стан веде.

Діла знову в асесорів,

Гонять мужика.

Став хазяїн, стали люди —

Нема лошака!

Аж піднявся і говорить

Іден з-межи них:

«Не відіб’єш ти коня[ки]

Від тих станових!

А як ще нас разів кілька

Сюда поведеш,

То будь певний, що й корову

З дому ізведеш…

Подаруй їм ту коняку

І не голоси…

А скажи, мов, що вклепався,

Ще й перепроси!»

І послухав мужик ради,

Іде до панів:

«Вибачайте, я вклепався!»

Бух панам до ніг!

«Как же ты, дурак, не знаешь,

Что было твое,

Да к чужому привязался,

Выдал за свое?…»

«Вибачайте, благороддя,

За вину мою!

Маю жінку і із нею

Років сім жию,

А щоб її який злодій

В стан запакував,

Мусив би-м панам сказати,

Що єй не впізнав!»