Читать книгу Невольник - Тарас Шевченко - Страница 3

Було, роблю що, чи гуляю,

Чи Богу молюся,

Усе думаю про його

І чогось боюся.

Дурна була, молодая, —

Я все виглядала,

Чи не шле за рушниками…

І не сподівалась,

Що він мене, дурну, дурить,

А серце боліло,

Ніби знало, що так буде,

Сказати не вміло.

А якби було сказало,

То я б не любила,

Може, була б до криниці

У гай не ходила,

А то вранці і ввечері

Ходила, гуляла…

Доходилась, осталася,

Навіки осталась

Дівувати; тяжко мені

У матері в хаті

Старітися. А своєї

Вже хати не мати!

А ще й досі, чи роблю що,

Чи то так гуляю,

Усе думаю про його,

І сама не знаю,

Чого думаю! Чого я

У той гай ходила?

І за що його так довго,

Так тяжко любила!