Читать книгу Невольник - Тарас Шевченко - Страница 6

Дурні та гордії ми люди

На всіх шляхах, по всій усюді,

А хвалимось, що ось-то ми

І над землею і водою,

І од палат та до тюрми

Усе царі, а над собою

Аж деспоти – такі царі,

І на престолі і в неволі,

І все-то те по добрій волі,

По волі розуму горить,

Як той маяк у син[ім] морі

Чи те… в житейськім. Само так

У нас у костяній коморі

Горить розумний той маяк,

А ми оливи наливаєм

Та байдуже собі співаєм —

Чи то в годину, чи в напасть.

Орли, орли ви сизокрилі,

Поки вам лихо не приснилось,

Хоч невеличке, хоч на час!

А там – під лавою в шиночку

Сховаєтесь у холодочку.

Огонь небесний той погас,

І в тую костяну комору

Полізли свині ізнадвору,

Мов у калюжу, та й сопýть.

І добре роблять, що кують

На руки добрії кайдани

Та чарки в руки не дають

Або ножа, а то б зарані

Гарненько з лиха б напились,

А потім з жалю заридали

Та батька, матір прокляли

І тих, що до хреста держали.

А потім ніж – і потекла

Свиняча кров, як та смола,

З печінок ваших поросячих.

А потім…