Читать книгу Мій бос – ідіот - Томас Эриксон - Страница 40

За останні двадцять років мене питали про це тисячу разів: чи правда, що начальники – це зазвичай червоні? Я не маю конкретної кількості, але, як кажуть, наявність червоної поведінки зростає з кожним рівнем в ієрархії компанії. Чи означає це, що червоні – найкращі начальники? Про це ми нічого не знаємо. Однак знаємо, що вони суттєво стійкіші до потужних ударів, ніж інші, і не відступають під тиском справжніх викликів. А це допомагає на шляху до вершини. Чи робить це з них хороших лідерів – це вже зовсім інше питання. Іноді – так, іноді – ні.

Однак найголовніше, до чого я прийшов, коли навчав своїх начальників і допомагав їм розвиватися, це те, що їхнє внутрішнє чуття, їхній інстинкт визначає, як вони впораються із завданнями, що стоять перед ними. Сам спосіб спілкування – не найважливіше, що відрізняє успішних людей від тих, хто є менш успішним як начальник. Натомість основне, що їх відрізняє, – усвідомлення того, що взагалі існують різні стилі спілкування. Чим більше начальник дізнається про себе і вивчить себе, тим краще він керуватиме іншими.

Я не бачу жодних коротких шляхів досягнення цього.

На підтвердження майже всього є дослідження. Начальники з розвиненим внутрішнім чуттям-інстинктом є вмілими комунікаторами, вони досягають найкращих результатів і завойовують довіру колег. Вони набагато ефективніші в керуванні командою, їм простіше зробити кар’єру. Вони мають вищу самооцінку, а їхні стосунки – як на роботі, так і зовні – функціонують набагато краще. Цікавий побічний ефект – вони брешуть менше, ніж інші начальники.

Тож чому б спершу не вибрати собі хорошого начальника, а не просто знайти свого роботодавця?

«У відповідь на ваші запити щодо покращення комунікації я збільшу тривалість своїх промов на наших і без того затяжних нарадах»