Читать книгу Вертеп Всевишнього - Віктор Гриценко - Страница 5

(980 – 1037)

1

Не схвалюю брехню, бо я не лицемір.

Вклоняюсь істині, яка найкраща з вір.

Я з вами став на прю, і грішники, й святоші!

Аллах акбар, і Він розсудить мудро спір…

2

Коли б всезнайком став, як деві, хитрий біс,

то доля не була б за тайною завіс,

зарані знав би я, коли біда чатує -

не бачив би ніхто моїх гарячих сліз.

3

У морі слів є сокровенна суть -

її нам мудрі люди принесуть.

Про Всесвіт думаю – одні лиш тайни,

відклав розгадку їхню на майбуть.

4

Терзаюся роки в земній юдолі

і суть людей взнаю, хоча й поволі:

знітившись, бороду куйовдять всі,

або скриплять зубами у неволі.

5

До мудрих вчителів ходили ми колись.

Їх мудрістю, здалось, ми підкорили вись.

Та лиш в кінці життя ми істину збагнули:

із праху ми! Як пил, до хмари піднеслись.

6

Є люди, звиклі братися за меч:

їм не життя, коли без ворожнеч!..

Горбатих, кажуть, виправить могила,

а ці життям ганьблять своїх предтеч…

7

Хвалько стає донощиком мулли.

Зберіг ти тайну – гідний похвали!

Вона – слуга, допоки таємниця,

розкажеш всім – зазнаєш кабали…

8

Твої злодійства – тавра чи печаті,

а ти в Аллаха просиш благодаті.

Надієшся даремно ти, повір:

посіяв зло – його ти маєш жати!..

9

Мій друг у недруга мого вже гість…

Як не мудруй, та це погана вість.

Не їм я цукру – раптом там отрута?

Боюся мухи – з коброю щось їсть!..

10

Позичив недруг погляд у гадюк,

а в пазусі – достатньо каменюк.

Поглянув би на мене, як на друга,

я посміхнувся б також без принук.

11

Ти добре знаєш – буде каяття,

але чи буде час для вороття?

Трудись, щоб добрий слід в житті лишити,

щоб грішним не було твоє життя.

12

За істиною йди – і знайдеш путь вперед,

а зваби всі свої спали, мов очерет.

Коли захочеш людям істину сказати,

то не шукай найвищий в місті мінарет.

13

Від сивини в очах стає вже біло,

тож поспішай узятися за діло,

бо як в житті тобі сягти вершин,

як стануть немічні душа і тіло?

14

Як дошка шахова, лежить земля,

на шиях у фігур – Судьби петля.

У небуття пішли і пішаки, і ферзі…

І ми зіграєм в шахи опісля.

15

Коли не п’єш вино, щодня ти чуєш сміх.

А питимеш щодня – всі визнають за гріх.

Мудрець, бродяга й шах все ж не страшаться суду!

Ти не із них? Не пий! Віддай мені свій міх…

16

Недоля, корчмарю, готує нам розлуку:

для тебе – збитки лиш, ну а для мене – муку!..

Востаннє дружать тут твій джбан і піала:

ти джбан з вином підняв – я з піалою руку…

17

Вино – наш щирий друг, та є у нього вада:

чим більше дружиш з ним, тим менша в тебе влада.

Як мало – ліки п’єш, багато – п’єш отруту!..

Тож друзів бережись, правителю Багдада…

18

Допоки Божий світ не стлів дотла,

тебе й корчму розлучить не хула:

до чаш припав, як до груді дитина,

тепер свята для тебе піала.

19

І кожний образ – стертий кимось слід -

в могильнику часу мільйони літ.

Та зробить Всесвіт врешті коло -

Всевишній явить нас у Божий світ.

20

Як сніг вершин, у мене сивина.

Сади цвітуть, та, мабуть, не моя весна.

Білоголовому від матінки-природи -

то чорний хліб, то залишки вина…

21

Велика таємниця в цім вині:

Знак Неба бачу в кухлику на дні!

Підчаший, хочу я омити душу -

подай безносий джбан скоріш мені!..

22

Вина налийте – щезне хай біда,

хай радість буде в мене молода.

Вино – вогонь, але земні печалі

погасить враз, немов Жива вода…

23

Любов Аллах створив давно на честь Землі

і чашу пристрастей поставив на столі.

Мед бурштиновий з молоком ти пив раніше,

тепер – журу, закоханий Абу Алі.

24

Твоя коса страшніша, кажуть, змій,

але боїться стріти погляд твій!

Сповза по спині аж до п’ят і в’ється

у такт ході на стежечці крутій.

25

Душа стліває, наче та свіча,

я з ніг валюся, мовби від меча,

та твій прихід, красуне, – гарні ліки,

хоч лікар хворим їх не признача…

26

Лоза запломеніла, як зоря,

трава жовтіє, наче догоря,

а листя, що шуміло, мовби натовп,

упало ниць, як раб до ніг царя…

27

Не в кожній кралі є та таїна,

яка буває в доброго вина.

Та всяка із красунь вину подібна:

підступно зрадить будь-кого вона.

28

Мандрівник-сонечко у вишині,

дарунок в небесах знайди мені.

Таких закоханих ти вже стрічало

чи бачило покійними в труні?…

29

Без сяєва твого лиця похмурі дні:

у темряві тепер серця й стежки нічні.

Тому крізь сльози я дивлюсь в страшному сні,

як ти дісталася комусь, а не мені.

30

Знов чашу із трунком п’єш, серце, до дна,

хоч ти – мов троянда в саду чарівна.

Кохання і квітка – мов полум’я свічки,

та видно багрянець лише дотемна.

31

Цвіте троянда у моїм саду,

радіє сонцю, на свою біду:

коли настане день мого весілля,

пелюстками обсиплють молоду!..

32

В людськім садку теж парші на плодах.

Плакучі верби чи жінки в сльозах?

Небесний садівник про нас подбає -

і наші болячки сховає прах.

33

До Мекки люд приходить у сльозах

і, каючись, лицем лягає в прах.

Радіють грішні, облегшивши душу,

щоб завтра знов погрузнути в гріхах…

34

На вид – солодка, та гірка основа,

коли про правду почалася мова.

Якщо ви правду кажете у вічі,

знайти нелегко вам халву для слова.

35

Поет нечасто чує похвалу -

частіш монету кинуть в піалу

і змусять цим хвалу собі співати!

Тому волію слухати хулу!..

36

Що тайна суть людей – не новина!

Але колись відкриється вона,

тому що сутність всякої натури

в діяннях нам проявиться сповна.

37

Я вранці піду за зорею-звіздою,

піду від суєт, що довкола ордою.

Халат залишу в материнських руках,

бо жде вже пророк із святою водою.

38

І в добрій справі став собі межу:

з меча свого очистивши іржу,

не здумай ним неправду подолати -

в бою словеснім я допоможу!..

39

Переписав ти знову заповіт:

не жаль вдовиних сліз, не жаль сиріт!..

Ти в Бога не проси лише для себе -

і стане щедрим і до тебе світ…

40

До ранку порве Бог намисто з зірниць

і в чашу блакитну сипне блискавиць,

бо ввечері він у закоханім серці,

а вранці – безумний у душах вдовиць.

41

Не всіх милосердний карає Аллах:

ми грішні в молитві й невинні в гріхах,

бо саме з безмежної волі Аллаха

для грішних – надія, для праведних – страх!..

42

Як Ти звелів – і дух вмістили в глину.

Ти відвернувсь – і звабив Змій людину.

Прости гріхи, що зроблені в Раю, -

і я прощу Тебе, і птицею прилину…

43

Сусіда стрівши, погляд відверни,

тоді не будеш винним без вини.

Уважно подивись у вічі учням

і не жахайся – недруги й вони!..

44

Безумцю, друга в гості не поклич,

бо журно так в садку бухикав сич.

А раптом друг поділиться бідою -

як збутися нам радісних облич?…

45

Домашню думку не беруть в дорогу!

Не виконав сьогодні засторогу!

В кінці дороги думаю одне і теж:

за кого вранці ти молилась Богу?

46

Серце жадно спішило здолати цю путь,

хоч дороги життя в лабіринти ведуть.

Мудрість – тисяча сонць! – шлях мені освітила,

та лишилась душі нерозгадана суть.

47

Не всі, я знаю, схильні до щедрот,

та за дарунок всяк відкриє рот.

Як недозволенім вини немає,

тоді за правду візьмуть в оборот…

48

Зрадів: тебе згадали у розмові,

тож щастя пив, немов уста медові.

А як сторонню жінку гудить хтось,

що горе в тебе, чую в кожнім слові.