Читать книгу П’ятеро - Владимир Евгеньевич Жаботинский (Зеев), Владимир Евгеньевич Жаботинский - Страница 2
Замість передмови
ОглавлениеПочаток цієї історії з побуту колишньої Одеси належить до перших років нашого століття, які тоді у нас називали «весна» у сенсі суспільного і державного пробудження, а для мого покоління збіглися також із власною весною в сенсі непідробної двадцятилітньої молодости. Й обидві весни, і тодішній вигляд веселої столиці Чорномор’я в акаціях на крутому березі сплелися в мене у спогадах з історією однієї сім’ї, де було п’ятеро дітей: Маруся, Марко, Ліка, Серьожа, Торік. Частина їхніх пригод пройшла перед моїми очима; решту, коли знадобиться, розповім з розмов інших або ж домислю сам. Не можу ручатися за точність ні в життєписах героїв, ні в послідовності загальних подій, міських або всеросійських, на тлі яких це все сталося: часто пам’ять зраджує, а дізнаватися нема коли. Але в одному впевнений: ті п’ятеро мені запам’яталися не випадково, і не тому, що Марусю і Серьожу я дуже любив, і ще більше їхню легковажну, мудру, багатостраждальну матір, – а тому, що на цій сім’ї, як на шкільному прикладі з підручника, дійсно звела з нами рахунки – і добрі, і лихі – уся епоха єврейського зросійщення, що нам передувала. Цей бік справи, я певен, розповім правдиво, не прискіпуючись, тим паче, що все це вже далеко і все давно стало «сумно-любим». «Своєї син доби, мені у ній все знано: добро і зло, я бачив блиск і тлю; я син її, і всі колишні плями, отруту всю люблю»[1].
1
З вірша В. Жаботинського «Piazza di Spagna» («Площа Іспанії»), зі збірки «Вірші. Переклади – плагіати – своє», що був виданий у Парижі 1931 року.