Читать книгу Розмальована вуаль - Вільям Сомерсет Моем - Страница 20

Наступного ранку за найпершої ж нагоди вона зателефонувала Таунсендові на роботу:

– Слухаю, що таке?

– Я хочу з тобою побачитися.

– Люба моя, я дуже зайнятий. Не забувай, я маю працювати.

– Це дуже важлива справа. Можна я зайду до тебе на роботу?

– Ой, ні, на твоєму місці я б цього не робив.

– Що ж, тоді приїжджай сюди.

– Я ніяк не зможу відлучитися. Може, після обіду? Та й хіба ти не погодишся, що мені ліпше не бувати в тебе вдома?

– Мені терміново треба з тобою зустрітися.

Якийсь час стояла тиша, й вона злякалася, що він кинув слухавку.

– Ти там? – запитала вона стривожено.

– Так, просто думаю. Щось сталося?

– Я не можу розповісти по телефону.

Знову запала тиша, перш ніж він заговорив.

– Гаразд, послухай, я матиму змогу зустрітися з тобою на десять хвилин, якщо тебе це заспокоїть. Краще йди до Ку-Чоу, а я прийду, щойно зможу.

– У крамничку? – перепитала вона збентежено.

– Наче ми могли б зустрітись у вестибюлі готелю «Гонконг», – відповів він.

Вона почула в його голосі нотку роздратування.

– Добре. Я піду до Ку-Чоу.