Читать книгу Малиновий пелікан - Владимир Войнович, Володимир Войнович - Страница 12

Росія – найбільша країна у світі. Її територія – одна восьма частина чи дванадцять з половиною відсотків усієї земної суші. Росіяни, що проживають на цих просторах, це усього лише два відсотки населення планети. При цьому Росія займає:

• 1-ше місце у світі за розвіданими запасами природного газу (32 % світових запасів газу);

• 1-ше місце у світі з видобутку й експорту природного газу (35 % світового видобутку газу);

• 1-ше місце у світі по видобутку нафти і друге місце по її експорту;

• 1-ше місце у світі за розвіданими запасами кам’яного вугілля (23 % світових запасів);

• 1-ше місце у світі по запасах торфу (47 % світових запасів);

• 1-ше місце у світі по запасах лісових ресурсів (23 % світових запасів лісу);

• 1-ше місце у світі по запасах кухонної солі і друге місце по запасах калійної солі;

• 1-ше місце у світі по запасах питної води і друге місце за об’ємом прісної води;

• 1-ше місце у світі по запасах мінтая, крабів, осетрових у своїй 200-мильній економічній зоні, і друге – третє місця по запасах тріски, оселедцевих, мойви, сайки, лососевих та інш.;

• 1-ше місце у світі за розвіданими запасами олова, цинку, титану, ніобія;

• 1-ше місце у світі по запасах і виробництву рудникового і рафінованого нікеля;

• 1-ше місце у світі за розвіданими запасами залізних руд (близько 28 % світових запасів);

• 1-ше місце у світі по експорту сталі і третє місце по експорту металопрокату;

• 1-ше місце у світі по виробництву й експорту первинного алюмінію;

• 1-ше місце у світі по експорту азотних добрив, друге і третє місця по експорту фосфорних і калійних добрив;

• 1-ше місце у світі по запасах алмазів і друге місце по їх видобутку;

• 1-ше місце у світі по фізичному об’єму експорту алмазів;

• 1-ше місце у світі за розвіданими запасами срібла;

• 2-ге місце у світі за розвіданими запасами золота;

• 2-ге місце у світі за розвіданими запасами платини і перше місце за її експортом;

• 3-тє місце у світі за розмірами державних золотовалютних резервів;

• 3-тє місце у світі за розвіданими запасами міді і свинцю;

• 3-тє місце у світі за розвіданими запасами вольфраму і молібдену;

• 1-ше місце у світі за протяжністю електрифікованих залізничний колій;

• 1-ше місце у світі за числом щорічних запусків космічних апаратів;

• 1-ше місце у світі по кількості проданих на експорт літаків-винищувачів;

• 1-ше місце у світі за постачанням на експорт засобів ППО середньої і малої дальності;

• 2-ге місце у світі серед країн, що володіють найбільшою кількістю стрілецької зброї;

• 2-ге місце у світі за постачанням озброєнь усіх видів;

• 2-ге місце у світі за величиною підводного флоту;

• 1-ше місце у світі за величиною національного багатства (за будь-яким методом розрахунку, як за абсолютною величиною, так і на душу населення);

• 1-ше місце у світі займає Росія по імпорту м’яса кенгуру з Австралії.

Читаючи це, я став проникатися гордістю, але на півдорозі зупинився, подумавши, що пишатися, власне кажучи, нічим. Адже ці всілякі копалини, якими наші надра набиті, адже не ми їх туди заклали, а значить, дякувати слід Тому, хто це зробив до нас, а потім нас над усім цим розселив. Так що пишатися, я зрозумів, нам нічим, а порадіти є чому, сказав я сам собі і знову сам себе перервав запитанням: а чи є? Чи можу я пишатися тим, що ми перші у світі по експорту кенгурятини, якщо я в житті її не куштував? Я запитав у Зінулі, чи їла вона колись кенгуряче м’ясо. Вона здивовано запитала: «Чого?», і я звернувся з тим же запитанням до Паші. Паша не тільки не їв, але й про те, що існують такі тварини, чув лише краєм вуха.

Якби я був марсіянином, то, прочитавши весь наведений список, подумав би: як добре, напевне, живуть жителі цієї країни, в якої надра набиті такими незчисленними багатствами. І дуже здивувався б, дізнавшись, що Росія займає:

• 62-ге місце в світі за рівнем технічного розвитку (між Коста-Рикою і Пакистаном);

• 67-ме місце в світі за рівнем життя;

• 70-те місце в світі за використанням передових інформаційних і комунікаційних технологій;

• 72-ге місце в світі по рейтингу витрат держави на людину;

• 97-ме місце у світі за доходами на душу населення;

• 127-ме місце у світі за показниками здоров’я населення;

• 134-те місце у світі за тривалістю життя мужчин;

• 159-те місце у світі за рівнем політичних прав і свобод;

• 175-те місце у світі за рівнем фізичної безпеки громадян;

• 182-ге місце за рівнем смертності серед 207 країн світу.

Зате:

• 1-ше місце у світі за абсолютною величиною зменшення населення;

• 1-ше місце у світі за захворюваннями психіки;

• 1-ше місце у світі за кількістю самогубств серед людей похилого віку;

• 1-ше місце у світі за кількістю самогубств серед дітей і підлітків;

• 1-ше місце у світі за кількістю дітей, покинутих рідними;

• 1-ше місце у світі за кількістю абортів і материнської смертності;

• 1-ше місце у світі за кількістю розлучених і народжених поза шлюбом дітей;

• 1-ше місце у світі за споживанням спирту і продукції, що містить у своєму складі спирт;

• 1-ше місце у світі за продажем міцного алкоголю;

• 1-ше місце в Європі за кількістю померлих від пияцтва і тютюнокуріння;

• 1-ше місце у світі за споживанням тютюну і третє місце по виробництву тютюнових виробів;

• 1-ше місце у світі за числом дітей, що палять, і темпами приросту числа тих, що палять;

• 1-ше місце у світі за смертністю від захворювань серцево-судинної системи;

• 1-ше місце у світі за кількістю ДТП;

• 1-ше місце у світі за кількістю авіакатастроф (за даними Міжнародної асоціації повітряного транспорту рівень авіакатастроф у Росії в 13 разів перевищує середньосвітовий);

• 1-ше місце у світі за об’ємами постачання рабів на міжнародний чорний ринок;

• 1-ше місце у світі за темпами росту числа доларових міліонерів;

• 2-ге місце у світі за кількістю доларових мільярдерів (після США);

• 2-ге місце у світі за поширенням підроблених ліків (після Китаю);

• 2-ге місце в Європі за кількістю самогубств на душу населення (після Литви);

• 2-ге місце у світі за кількістю вбивств на душу населення (після Колумбії);

• 2-ге місце у світі за числом журналістів, убитих за останні десять років;

• 2-ге місце у світі (після Сербії) за кількістю людей, що шукають притулку в розвинутих країнах Заходу;

• 2-ге місце у світі за рівнем бюрократії;

• 2-ге місце у світі за кількістю в’язнів на 1000 чоловік (після США);

• 2-ге місце у світі серед країн-поширювачів спаму;

• 3-тє місце у світі за поширенням дитячої порнографії;

• 3-тє місце у світі за кількістю тоталітарних сект;

• 3-тє місце у світі за кількістю абонентів сотового зв’язку;

• 3-тє місце у світі за викраденням машин.

І хто винен, що при таких багатствах народ цієї країни живе в злиднях і приниженнях? Влада, яка дозволяє розкрадати ці багатства і сама бере участь в розкраданні? Народ, який дозволяє так ставитися до себе? Де таке бачено, що двадцять три мільйони жителів країни зі ста сорока живуть за межею злиднів? Державний службовець Ігор Іванович також живе за межею, але з іншого боку. Його доход 5.000.000 (п’ять мільйонів!) рублів на день (на день!) більший, ніж сімсот громадян по інший бік межі отримують за місяць. При цьому держава, щоб не розоряти Ігора Івановича занадто вже, оплачує його квартиру й окремо дає гроші на утримання до двадцятитрилітнього віку його дітей.

Я давно змирився з думкою, що справедливості ніде немає і бути не може, але нормальне людське суспільство не може не рахуватися зі стремлінням до неї. Тому справедливості нема, але для того, щоб суспільство мирилося з цим, несправедливість не має бути разючою і занадто кидатися в очі. Радянський режим 70 років проіснував крім усього на тому, що підтримував у суспільстві ілюзію рівності. Рівності в скромності умов побуту і споживання. Більшість радянських людей були приблизно рівні, живучи на порівняно скромну зарплату, в вельми тіснуватих житлових умовах, довгий час у комунальних квартирах (одна родина – одна кімната) і вищі зарплати не сильно переважали нижчі.

У середині п’ятдесятих років партія вирішила поліпшити житлові умови народу. Розпочалося масове будівництво дешевих будинків. Багато людей переселялися в окремі квартири, але й тут для більшості дотримувалися відносної рівності. Кожна людина мала право на певну кількість метрів і для більшості перевищення цієї норми було неможливим. Але, ясна річ, була категорія людей найбільш поцінованих державою. Представники вищої партійної номенклатури, державні чиновники, багатозіркові генерали, діячі мистецтва, котрі особливо відзначилися в прямих послугах державі, вчені з допуском до державних секретів, які особливо охоронялися. Ці користувалися благами, недосяжними усій решті громадян, але і їх привілеї, по-перше, приховувалися, а по-друге, здаються нікчемними в порівнянні з тими, хто наближений сьогодні до Першої особи. Для цих жодних обмежень немає. Вони можуть володіти і володіють віллами, палацами, яхтами і ще чортзна чим, п’ють вина ціною по декілька тисяч доларів за пляшку, тратять мільйони на свої дні народження, запрошуючи західних, а хто бідніш, вітчизняних суперзірок, і роблять це практично не ховаючись і нічого не боячись, а народ дивиться на це, терпить і охоче відволікається на якісь радощі на кшталт спортивних свят і захоплення чужих територій. Але чи буде він терпіти до нескінченності – питання, яке мусить бодай трохи турбувати наших правителів. Народ наш довірливий і терплячий, але колись таки розплющить він очі, погляне, що з ним витворяють, прокинеться, сповнений сил, і тоді… що він зробить тоді? 90 відсотків підтримують сучасний режим, вірять в нього, не зважаючи ні на що, але режим даремно вважає їх своєю надійною опорою.

Дисиденти радянського часу поділялися, грубо кажучи, на дві категорії: на тих, хто не любив режим змолоду, і на інших, котрі вийшли з полум’яних комсомольців і комуністів. Перші, борючись із владою, не надто обурювалися її діями, бо заздалегідь знали, що вона така, яка є. Другі, спершу безоглядно вірячи владі та її вождям, люто накидалися на тих, кого влада оголошувала ворогами народу, на тих, хто сумнівався в перевагах радянського ладу і геніальності вождів, але коли вони раптом прозрівали, контраст між тим, у що вони вірили, і правдою, яка відкрилася перед ними, був таким великим, що вони відчували себе підло обманутими і, вражені цим обманом, кидались на боротьбу із владою так само люто і безкомпромісно, як раніше її підтримували. Невже Перша особа нашої держави не розуміє, що ці 90 відсотків стануть його найлютішими ворогами, коли зрозуміють, як підло він використовував їх довіру? Невже не задумується над цим? Чи якісь важливіші справи його відволікають?

– Саме так, що важливіші, – відгукнулася Зінуля, і я зрозумів, що вона все-таки якимсь чином читає мої думки.

– Та які ж у нього можуть бути важливіші справи? – сказав я їй. – Адже Перша особа держави. Ну, так, я розумію, у нього було важке дитинство, він мріяв бути шпигуном. Він ніколи не готувався до тієї ролі, яка випала йому найвипадковішим чином. Але раз випала, невже йому не спадає на думку, яку відповідальність взяв він на себе? І невже, раз уже так вийшло йому увійти ні з того, ні з сього в історію, невже не хочеться йому зоставити в історії свій слід?

– Дуже навіть хочеться, – відповіла мені Зінуля.

– То чому ж він для цього нічого не робить?

– Він робить. Він навіть дуже робить, – заперечила Зінуля. – І він залишить слід. Він залишить такий слід, якого нікому ще не вдавалося залишити. Ось побачите, він скоро прославиться. Він скоро так прославиться, що ви навіть уявити собі не можете, як він прославиться.

Вона вже не вперше говорила зі мною натяками, мені надокучило їх розшифровувати, але думаючи про Перодера, я згадав свою розмову з Акушею.