Читать книгу Малиновий пелікан - Владимир Войнович, Володимир Войнович - Страница 13

Скільки коштує один мільярд

Оглавление

Моїх друзів одного зі мною покоління практично нікого не зосталося. З тих, що зосталися, Акуша на вісім років молодший за мене, в нашому віці різниця не така вже й велика, але вона полягає в тому, що я пам’ятаю велику війну з першого дня до останнього, а Акуша всю її пережив немовлям. Але в цілому ми люди однієї епохи, якою обидва і сформовані, давно сформовані, в усякому випадку, обидва вже старі люди.

Акуша – це товариська кличка, яка прилипла до нього іще зі шкільних часів. Повне його ім’я Борис Глібович Акушев, тому для декого він Борисоглібич, а для мене просто Борька чи частіше за все Акуша. Акуша, недавно втративши дружину, живе самотньо в старій напіврозваленій дачі, що дісталася йому від діда, старого більшовика, і займається самогоноварінням виключно для особистого (іноді разом зі мною) споживання. Колись якісь багаті люди давали Акуші за його ділянку шалені гроші, але він відмовився. Багатії намагалися викурити його іншими способами, якось навіть найнатуральнішим, себто дачу просто підпалили. Але за Акушу заступилась природа, саме налетіла така злива, що вогонь був погашений, не розповсюдившись. Багаті люди вчиняли проти нього ще якісь дії, але він виявився достойним онуком свого дідуся, в роки Громадянської війни приморського партизана, не піддався погрозам і вистояв. Пенсія в нього близько двадцяти тисяч, але він здає свою «двушку» в Москві, і йому цього на його скромне життя вистачає. Він давно вже нічого не пише, вважаючи, що в писанні жодного смислу немає, все написано до нього. В принципі я з ним згоден, але все ж таки марнувати час просто так не привчений. На моє запитання, чим він цілими днями займається, крім самогоноваріння, Акуша відповідає коротко: бережу здоров’я і думаю. Збереження здоров’я проявляється в тому, що ранками він робить зарядку з гантелями, п’ятнадцять разів підтягується на саморобній перекладині й обливається холодною водою. Здоров’я йому потрібне, бо, як він каже, ще треба декого пережити. Під деким він розуміє наших вождів, а ми уже пережили Сталіна, Хрущова, Брежнєва, Андропова, Черненка, Горбачова, Єльцина. Тепер сподівається пережити принаймні ще одного.

Утім, він не просто думає, а поглинає і перетравлює величезну кількість інформації і любить її обговорити. Він дивиться наш зомбоящик, сидить цілодобово в інтернеті, вичитує новини, від яких на нього нападає жах. А може, його реакцію слід оцінювати якось інакше. Не жах, а якесь навіть сластолюбство при поглинанні усієї цієї бридоти, яку інтернет постачає йому в необмежених об’ємах. Він буває дуже розчарований, якщо не почує в ефірі і не знайде у Всесвітній мережі чогось викривального, на кшталт розповіді про безкарно привласнені мільярди, про чиюсь розкішну яхту, віллу, дорогу машину, про гульбища на заході дітей високих чиновників, про прокурорів, що беруть великі хабарі, про того самого, який отримує 5 «лимонів» за день, про рейдерські захоплення, про людей, посаджених за грати за вихід на мирний мітинг.

Як це було за нашої радянської молодості, усіх, причетних до існуючої влади, він називає «вони». Ти чув, каже, вони усіх правозахисників примушують реєструватися як іноземних агентів. Ти бачив, який годинник у секретаря нашого цього. Ти читав, вони дозволили поліції застосовувати проти натовпу зброю.

Нещодавно на хабарах упіймали якогось генерала. Показували його палац, дванадцять кімнат, шість чемоданів грошей, золоті годинники, люстри, щось іще. Начебто ведеться боротьба з корупцією, але когось заарештовують і показують по телевізору все ним награбоване, а інший, що накрав у десять разів більше і постійно викривається журналістами, вільно живе у своїх хоромах, їздить на «ролс-ройсі», носить годинника за триста тисяч доларів, нічого ні від кого не приховує і приховувати не збирається. Повне беззаконня, від якого не застрахований ніхто. За радянських часів були хоча й не писані, але зрозумілі правила. Якщо ти, займаючи якусь посаду, імітуєш відданість режиму і вважаєшся патріотом (а на державній службі усі злодюги імітують відданість і вважаються патріотами), то тобі прощається багато чого. Крадь, та знай міру. Приблизно співвіднось свою посаду, близькість до вищого начальства з кількістю краденого, але не попадайся. Якщо ж уже попався, то щонайменше виключать з партії, знімуть з посади, якщо й не посадять, то засунуть кудись геть із очей. Тепер же немає жодної міри і жодних правил. Одного злодюгу показово саджають, а другого…

Всі пам’ятають історію з міністром, який украв мільярди і, не догодивши комусь у чомусь іншим (але не тим, що украв мільярди), став фігурантом великої справи. Скільки було радості в нашому суспільстві, що прагне крові і справедливості! Інтернет гудів. Телеканали охоче показували, як колишній любимчик найверховнішого начальника покірно з’являється на допити в слідчий комітет. Народ переживав радісне хвилювання, що ось воно, розпочалася справжня війна з корупцією, всі наввипередки припускали, який строк він отримає, сподівалися, що немаленький, а оптимісти передбачали навіть розстріл. І раптом все закінчилося пшиком, справу тихцем закрили, екс-міністр отримав нову посаду, не таку велику, як раніше, але достатньо хлібну, на тому все й завершилося.

Акуша нашу державу називає злодійською і клептократичною, а головним злодієм, каже, є, я навіть боюсь сказати хто. І стверджує, що ще рік-два і держава розвалиться від корупції. Я заперечую, що це нісенітниця, корупція у нас велика, але збитки від неї, як мені сказав один освідомлений економіст, не більше двох відсотків від ВВП, це для такої великої і багатої країни ніщо.

– Два відсотки це ніщо, – каже Акуша, – але для того, щоб їх захистити, потрібні решта відсотків, яких ледь не вистачить до ста. Я кажу: як це так? Він каже: а ось так. Уяви, каже, собі, що ти голова держави, легітимно обраний більшістю народу. До того, як тебе вибрали, ти був чесним-пречесним, але коли в твоїх руках опинився ключик до всієї казни держави, ти не втримався і з мільярда мільярдів поцупив один.

– Всього-на-всього?

– Ну, якщо хочеш, сорок чи сто сорок мільярдів, не важливо, це все одно збиток для держави на тлі всіх інших витрат мізерний. Але якщо навіть один, він тягне за собою такі наслідки, які треба захищати усією рештою бюджету країни.

– Поясни, – кажу я йому.

– Пояснюю. Почнемо з того, що й один мільярд неможливо поцупити одному, навіть якщо ти Най-Най. Укравши, ти мусиш поділитися з тими, хто допоміг тобі це зробити, чи дати їм також украсти, чи просунутися по службі, чи отримати за безцінь скількись-то гектарів дорогої землі, чи виграти тендер на будівництво чогось крупного, чи очолити нафтову компанію, чи ще якось винагородити послужливого чоловіка. Все це робиться негласно, але суспільство складається з дуже багатьох людей, і деякі з них, особливо з тих, кому нічого не перепало, бувають уважні і цікаві. Хтось щось дізнається, пронюхує, розпатякає, підуть чутки, витік у пресу чи в інтернет. Поки ти при владі, всі ці чутки і витоки тебе можуть не турбувати. Але як тільки-но ти згадаєш, що твоє перебування у владі обмежено конституційними строками, одразу дотямиш, що привід для стурбованості все-таки є. Є ризик, що той, хто легітимно змінить тебе на вищому посту, може зацікавитися і вкраденими мільярдами, і статками тих, хто допоміг тобі його украсти. Тому для початку треба спробувати заткнути пельку тим, хто занадто багато знає, патякає і виносить в інтернет. Є багато способів зробити це, але всі вони кримінальні і, між іншим, чогось коштують. Якщо ними скористатися, то у майбутньої влади виникнуть додаткові питання. У передбаченні цього ти прийдеш до висновку, що за владу, хочеш чи не хочеш, а прийдеться триматися. Значить, треба підправити конституцію і наступні вибори провести зі стовідсотковою гарантією виграшу. Якщо вибори справжні, то стовідсоткової гарантії немає ні в кого, а якщо інші, то тут треба залучити чарівника Ч. Чарівник зробить так, що інші кандидати, якщо мають бодай найменший шанс, будуть зняті з перегонів на самому початку і будуть замінені підставними, але про всяк випадок і підставним розгулятися ніяк не дадуть. Також чарівник Ч. проведе і вибори в наш начебто парламент зі стовідсотковою гарантією, що він весь буде слухняним і зайвих запитань ніколи не поставить. Зауважимо, що вибори чесні коштують чималих грошей. Вибори нечесні вимагають іще більше вкладень.

Нагадую, що все це мені пояснює мій друг Акуша.

– Тепер, – каже він, – дивись, що виходить. Вибори пройшли з грубими порушеннями. Вони настільки грубі, що люди, велика маса, не витримали і вийшли на вулицю з протестом і вимогою повторних виборів. Можеш ти це допустити? Якби не той мільярд, який ти вкрав спочатку, ти міг би вийти на вулицю, очолити цей протест, розпустити парламент і освіжити свою владу, вливши в неї нову енергію. У крайньому випадку, піти з честю. Але ти вже цього зробити не можеш, і тобі доводиться стати диктатором. Керівників протесту – у кутузку, решту – кого задобрити, кого залякати. Для цього потрібна поліція, готова виконувати будь-які накази, підкуплені слідчі, продажні судді. Їх всіх потрібно заохочувати, підвищувати їм зарплати, спокушати їх іншими пільгами, а їх чесних колег так чи інакше відсувати від справ, аби правосуддя в жодному разі не змогло запанувати. У суспільстві, в певному середовищі, невдоволення наростатиме. Щоби воно не розповсюдилося в широких масах населення, його слід душити в зародку. Репресіями, загрозами репресій, оголошенням особливо невдоволених іноземними агентами, п’ятою колоною, ворогами вітчизни. Треба створити величезний і вмілий пропагандистський апарат, який вихвалятиме твої дії і чорнитиме твоїх супротивників. На все це витрачаю величезні гроші. Ставши диктатором, ти втрачаєш здатність тримати біля себе обдарованих людей. Все більше тебе оточують люди, що вміють лестити і піддакувати, але все менш компетентні. Державою керують усе гірше і десь щось горить, щось валиться. Радники дають дурнуваті поради. Приймаються помилкові рішення. Наприклад, вирішити якусь проблему за допомогою маленької переможної війни? Вдалося. Захопити якусь територію без єдиного пострілу? Вдалося! Народ тріумфує. Рейтинг росте. Але при захопленні території радники і ти сам не прорахували, у скільки обійдеться її захоплення, утримання і підтримка. Чи не стане ця територія поперек горла? Поки що все йде добре і виникає спокуса захоплення ще однієї території. А тут сторона, що поступилася першим шматком, раптом спротивилась і просто-таки за наступний шмат вчепилася. Розпочинається війна і йде не так, як ти розраховував. Кров, злочини, помилки і втрати. Все це коштує вже дуже великих грошей. А ще виясняється, що крім тебе, твоєї країни і країни, на яку ти напав, є іще зовнішній світ, який чомусь не залишається байдужим, починає тебе побоюватись і, побоюючись, пропонує відступити або хоча б зупинитися. Ти відступати уже не можеш, тоді вони проти твоєї країни здійснюють недружелюбні дії, приймають якісь санкції і, не розуміючи, як далеко ти збираєшся зайти у своїх амбіціях, розпочинають зміцнювати оборону. А ти, звичайно, сприймаєш це як виклик і зі свого боку розпочинаєш зміцнюватися. Витрачати більше грошей на армію, на озброєння і переозброєння. Бюджет все більше орієнтується на війну, на велику війну, здійснюються вже зовсім безумні, безглузді і непосильні трати на виготовлення нових ракет, кораблів, літаків, танків і гармат. У результаті всього величезного бюджету величезної країни дев’яноста восьми відсотків його не вистачає, щоб замістити двохвідсотковий збиток, нанесений тобою з самого початку. А тим часом нафта дешевіє, рубль падає, все дорожчає і значній частині населення вже не вистачає грошей ні на їжу, ні тим паче на ліки. Невдоволення зростає, зріє щось на кшталт бунту, і ти, не знаючи, як з цим справитися, готовий на все для збереження своєї влади, свободи і життя. Намагаючись зміцнити систему, ти розставляєш на всі ключові пости людей, що демонструють тобі відданість, а насправді безпринципних і продажних. Саме тому, що вони продажні, і відданість їхня такої самої якості. На випадок чого, вони тебе, не гаючись, здадуть, пов’яжуть і доставлять на місце звершення правосуддя. Ти, вже не зважаючи ні на які витрати, знову зміцнюєш армію, зміцнюєш свою охорону, зміцнюєш поліцію (нікому з них при цьому не вірячи), ти для можливого розгону людей виробляєш запаси гірчичного газу, закупляєш водомети, заздалегідь дозволяєш поліцейським на випадок чого застосовувати зброю. Але бувають же випадки, коли водомети не допомагають, а поліцейські відмовляються стріляти в людей. І все це тому, що колись ти піддався жалюгідній по суті спокусі украсти мільярд. Утім, коли ти побачиш, що у тебе вже виходу немає, ти зрозумієш, сім бід – один одвіт, і до вкраденого мільярду можна, не боячись, додати іще хоч сто-двісті-триста, для максимальної суворості можливого суду і першого мільярду буде досить.

Все це Акуша роз’яснював мені на пальцях, коли ми сиділи в нього на розваленій його веранді і пили самогон чи, як він його називав, кальвадос, його власного виробництва з його ж яблук. А потім я пішов до себе, ліг і довго крутився і лише близько трьох ночі щойно заплющив очі, він мені подзвонив і, не поцікавившись, чи не дуже пізно, доповнив свої міркування про вартість першого украденого мільярда думкою, до якої я дійшов власним розумом:

– Слухай, забув сказати ще ось що. Укравши мільярд, виправляючи конституцію, посилюючи поліцію, фальсифікуючи вибори, він повинен і можливого наступника підібрати, котрий вже щось украв, який, якщо і змінить його при житті, то сам, в усьому цьому забруднений, розкривати його не посміє.

Малиновий пелікан

Подняться наверх