Читать книгу Вступ до психоаналізу - Зигмунд Фрейд, Зиґмунд Фройд, Josef Breuer - Страница 7

Вельмишановні добродійки і добродії! Не так давно зроблено відкриття, що симптоми хвороби в декотрих невротиків мають сенс.[14] На це відкриття якраз і спираються психоаналітичні методи лікування. При такому лікуванні трапляється, що хворий замість розповідати про свої симптоми починає переказувати сни, і в нас одразу виникає припущення, що й сновиддя також мають сенс.

Проте ми не підемо цим історичним шляхом, а проб’ємо собі путь у протилежному напрямі. Наша мета – довести, що сновиддя мають сенс: це й правитиме нам за підготовчі студії до вивчення неврозів. Такий поворот цілком виправданий, бо не тільки вивчення сновидь – найкраща підготовка до вивчення неврозів, а й саме сновиддя – невротичний симптом, і то такий, що має для нас неоціненну перевагу, бо трапляється в усіх здорових людей. Ба навіть якби всі люди були здорові і їм тільки снилися сни, з їхніх сновидь ми змогли б виснувати все те знання, яке здобули, вивчаючи неврози.

Отже, й сновиддя стають об’єктом психоаналітичних досліджень. Це знову-таки звичайнісінькі, не досить оцінені явища, які нібито не мають практичної ваги, – такі ж, як і хибні дії, і спільне в них те, що ці обидва явища трапляються в здорових людей. Але тут умови для нашої роботи ще несприятливіші. Хибні дії були тільки знехтувані наукою, ними майже ніхто не переймався, але, зрештою, в їхньому вивченні не було нічого ганебного. Можна, правда, закинути, що є речі важливіші, але, можливо, буде якась користь і від цього. А зосередження уваги на сновиддях – захід не тільки непрактичний і непотрібний, а й просто ганебний: він має певний відтінок ненауковості, пробуджує підозру в схильності дослідника до містицизму. Подумайте лишень: учений-медик присвячує себе вивченню сновидь, коли навіть у самій невропатології та психіатрії є стільки важливіших речей: пухлини завбільшки в яблуко, що здавлюють орган психічного життя, крововиливи, хронічні запалення, при яких можна навіть продемонструвати під мікроскопом зміни в тканинах тіла! Ні, сновиддя надто вже маловартісний феномен, негідний стати об’єктом наукового дослідження.

До цього додається ще один чинник, який суперечить усім вимогам точної науки. Досліджуючи сновиддя, ніколи немає певності в об’єкті. Скажімо, якесь марення завжди ясно і виразно окреслене. «Я – китайський імператор», – гучно проголошує хворий. А сновиддя? Здебільшого його взагалі не можна переповісти. Коли хто розказує свій сон, чи є в нього гарантія, що він правильно все розповів і, тим паче, оповідаючи, нічого не перекрутив і не вигадав: адже до цього його може змусити сама непевність спогаду? Більшість сновидь узагалі не можна пригадати, хіба що невеликі фрагменти. І невже на тлумаченні такого матеріалу можна ґрунтувати наукову психологію або методи лікування хворих?

Деякий надмір критицизму, певне, збудить ваші підозри. Аргументи проти сновидь як об’єкта досліджень вочевидь прибирають крайніх форм. Такий закид, як незначущість, ми вже мали нагоду чути, розглядаючи хибні дії, і тоді ми сказали собі, що й незначні симптоми можуть свідчити про поважні речі. Що ж до непевності сновидь, то це просто властива їм ознака: адже не людина визначає характер тих або тих явищ. А втім, є цілком ясні й виразні сновиддя. Крім того, є й інші об’єкти психіатричного дослідження, яким притаманна така сама невизначеність, наприклад, у великому числі випадків це нав’язливі уявлення, до лікування яких беруться шановані, авторитетні психіатри. Пригадую останній випадок, що трапився мені в моїй медичній практиці. Хвора так мені описала свою хворобу: «У мене таке відчуття, ніби я скривдила якусь живу істоту, – може, дитину? – ні, ні, радше собаку, скривдила або хотіла скривдити, – здається, скинула його з мосту або ще якось». Шкоді, яку заподіює непевне пригадування сну, можна зарадити, якщо постановити: все, що нам розповідає сновидець, слід приймати за сон, незважаючи на все те, що він, пригадуючи, міг забути або перекрутити. І, нарешті, людина не завжди може стверджувати, ніби сновиддя – щось неістотне. Кожен із власного досвіду знає, що настрій, у якому людина прокидається, може тривати цілий день; лікарі спостерігали випадки, коли психічні хвороби починалися зі сновиддя і були пов’язані з мареннями, породженими сном; про видатних історичних осіб розповідають, що за спонуку до важливих дій їм правили сни. Через те можна запитати: в чому ж, власне, причина такої зневаги наукових кіл до сновиддя?

Гадаю, це реакція на надмірне звеличення сновидь у попередні історичні періоди. Реконструювати минувшину, звісно, нелегко, але з певністю можна припустити, – даруйте мені за такий жарт, – що й нашим предкам три тисячі років тому і давніше снилося майже те саме, що й нам. Наскільки я знаю, всі давні народи надавали сновиддям великої ваги, визнавали їхню практичну вартість. У сновиддях вони шукали провіщень майбутнього, всіляких призвісток. Для греків, а також для інших східних народів давнини воєнний похід без тлумача сновидь був не менш неможливий, ніж неможливий тепер без повітряної розвідки. Коли Александр Македонський почав свої завоювання, в його почті опинилися найславетніші тлумачі сновидь. Місто Tip, що в тодішні часи стояло на острові, так запекло боронилося, що в царя навіть з’являлася думка припинити облогу. Та однієї ночі йому приснився сатир, який переможно витанцьовував, і коли Александр розповів про свій сон тлумачам, ті відповіли, що сон звістує перемогу над містом. Александр повелів іти в наступ, і місто впало. Серед етрусків та римлян були поширені й інші способи провіщання майбутнього, але тлумачення сновидь поважно трактували та підносили протягом усієї елліністично-римської доби. В літературі, присвяченій цій темі, до наших днів збереглася принаймні головна праця – книжка Артемідора Далдіана, що нібито жив за часів імператора Адріана. Як же сталося, що мистецтво тлумачення сновидь занепало, а самим снам перестали вірити – тут я вам відповісти не можу. Поступ освіти навряд чи відіграв у цьому помітну роль, бо темне середньовіччя невідступно дотримувалось куди більших безглуздь, ніж античне тлумачення сновидь. Зостається факт, що цікавість до сновидь мало-помалу зменшилася, обернувшись у забобон, властивий тепер тільки неосвіченим людям. Про остаточний занепад тлумачення сновидь у наші дні свідчить те, що зі снів намагаються довідатись номери, яким судилося стати виграшними в малому лото. Натомість сучасна наука, дарма що раз у раз повертається до вивчення сновидь, прагне лише проілюструвати ними свої фізіологічні теорії. Адже лікарі, природна річ, вважають, ніби сни – це не психічне явище, а вияв соматичних подразнень у психіці. Бінц 1878 р. описав сон як «соматичний процес, завжди непотрібний, а в багатьох випадках просто шкідливий, над яким уявлення про світову душу і безсмертя здіймаються не менш високо, ніж блакитний ефір – над забур’яненою смужкою піску в найглибшій западині». Морі порівнює сон із конвульсивним смиканням при Вітовій хворобі, на відміну від координованих рухів нормальної людини; згідно з одним давнім порівнянням, зміст сновиддя прирівнюють до звуків, «які видобувають, бігаючи по клавішах, десять пальців необізнаного з музикою чоловіка».

Тлумачити сон означає виявляти якийсь прихований зміст; але при такій оцінці самого сну про це, звичайно, не може бути мови. Подивіться, як описують сновиддя Вундт, Йодль та інші новітні філософи: намагаючись усіляко понизити сновиддя, вони задовольняються переліком відхилень сновидних сцен від мислення, властивого несплячій людині, вказують на порушення асоціативних зв’язків, на зменшення критичності, на руйнацію всякого знання та інші ознаки погіршеного функціонування. Єдиний вартісний внесок у наші знання про сновиддя, який ми завдячуємо точній науці, полягає в дослідженні впливу соматичних подразників, що діють безпосередньо під час сну, на зміст сновиддя. У нас є праця нещодавно померлого норвезького вченого Й. Моурлі Волда – два грубі томи експериментальних досліджень сновидь (1910-го та 1912 р. їх перекладено німецькою мовою), присвячені головно ефектам, які породжує зміна розміщення кінцівок. Ці спостереження правитимуть нам за взірець точного дослідження сновидь. Подумайте лишень, що скаже точна наука, довідавшись, що ми наміряємося знайти сенс у сновиддях? А можливо, вона вже своє сказала. Проте ми не дамо залякати себе. Якщо хибні дії мають сенс, чом би його не мати і сновиддям, а хибні дії в дуже великій кількості випадків мають сенс, неприступний точним науковим дослідженням. Тож визнаймо всі забобони давніх народів та сучасного простолюду і ступаймо в слід античних тлумачів сновидь.

Передусім нам слід визначити своє завдання і коротко озирнути царину сновидь. Що таке сновиддя? Важко відповісти на це запитання одним реченням. А проте ми не станемо вишукувати дефініції, бо вистачить самих посилань на всім знайомі речі. Хоча найістотніші риси сновидь нам потрібно таки окреслити. Де ж їх шукати? Адже в межах царини, в яку ми вступаємо, панує величезне розмаїття, хоч куди поглянь, нема нічого однакового. Тож те, що виявиться спільним для всіх сновидь, певне, буде дуже важливим.

Так, перша риса, спільна для всіх сновидь, полягає в тому, що, бачачи їх, ми спимо. Сновиддя, безперечно, – це психічна діяльність під час сну, – діяльність, близька до діяльності нашої психіки в стані неспання і все-таки вкрай відмінна від неї. Так визначив сновиддя ще Аристотель. А можливо, між сном і сновиддям існують іще тісніші зв’язки. Можна прокинутись, коли щось присниться; часто з’являється сон, коли людина зненацька прокидається або хтось несподівано збудить її. Отже, сновиддя видається проміжним станом між сном і неспанням. Отак ми підійшли до самого сну: що таке власне сон?

Це фізіологічна або біологічна проблема, яка досі містить у собі чимало суперечливого. Остаточної відповіді ми, певне, не дамо, але, гадаю, можна спробувати дати психологічну характеристику сну. Сон – це стан, у якому я не хочу мати нічого спільного з зовнішнім світом і відвертаю від нього свою цікавість. Я поринаю в сон, відступаючи з зовнішнього світу й не реагуючи на його подразники. Я засинаю, коли втомлююсь від зовнішнього світу. Тож, засинаючи, я кажу йому: «Дай мені спокій, бо я хочу спати». Натомість дитина каже протилежне: «Я ще не піду спати, я не зморилась, я ще хочу звідати щось нове». Отже, біологічна функція сну полягає нібито в тому, що він дає відпочинок, а психологічну функцію становить відвертання інтересів від світу. Наші відносини зі світом, у який ми так неохоче вступили, здається, можуть бути стерпними тільки тоді, коли від часу до часу робити перерви; через те раз у раз ми знову повертаємось до стану, що передував нашому приходу в світ, так би мовити, до життя в материнській утробі. Принаймні ми намагаємося створити собі умови, цілком подібні до умов життя в материнському організмі: тепло, темряву, брак подразників.

Дехто з нас навіть згортається в тісний клубочок, прибираючи під час сну пози плода в утробі. Складається враження, ніби ми, дорослі, належимо світові не цілком, а тільки на дві третини: одна третина взагалі ніколи не народжується. Кожне вранішнє прокидання – мовби нове народження. Стан одразу після сну ми описуємо такими словами: «Мов на світ народився», причому наші уявлення про почуття новонародженого вочевидь дуже далекі від правди. Радше слід припустити, що немовля, ступивши у світ, почувається вкрай незатишно. Про народження ми ще кажемо: «Побачити ясний день».

Якщо така природа сну, то сновиддя, здається, взагалі не вписуються в його програму, а видаються радше небажаним додатком. Ми й справді вважаємо, ніби сон без сновидь – найкраща, найздоровіша форма сну. Під час сну не повинно відбуватися ніякої психічної діяльності; коли ж цей процес порушується, нам не вдасться досягти того стану спокою й затишку, в якому перебував плід. Ми не можемо цілком позбутися всіх решток психічної діяльності. Оці рештки й виявляються в сновиддях. Через те й справді здається, ніби сновиддя не мають сенсу. При похибках інакше: адже то були дії, виконувані тоді, коли людина не спить. Та коли я сплю і вся моя психічна діяльність цілковито припинена, крім окремих її залишків, які я не спромігся притлумити, тим залишкам аж ніяк не конче мати ще й сенс. А з огляду на те, що решта моєї психіки спить, я тим сенсом і не міг би скористатися. Тут і справді мова може йти тільки про конвульсивні реакції, тільки про такі психічні феномени, що є прямим наслідком соматичних подразнень. Отже, сновиддя слід було б трактувати як залишки психічної діяльності зі стану неспання, які заважають нам спати, і в нас з’являється думка зразу ж покинути цю тему, непридатну для психоаналітичного дослідження.

Тим часом, хоча сновиддя цілковито зайві, вони все ж існують, і можна спробувати з’ясувати, чому вони існують. Чому не завмирає все психічне життя? Мабуть, тому, що психіці щось не дає спокою. На неї діють якісь подразники, і вона змушена на них реагувати. Отже, сновиддя – це спосіб реагування психіки на подразники, які діють на неї, коли вона спить. Ми помічаємо, що тут відкривається шлях до розуміння сновидь. Досліджуючи розмаїті сни, можна спробувати з’ясувати, що то за подразники, які заважають спати і реакція на які прибирає форми сновидь. Отож поки що ми з’ясували першу спільну рису всіх сновидь.

А чи є ще якась спільна риса? Так, безперечно, але її набагато важче зрозуміти і описати. Психічні процеси під час сну мають зовсім інший характер, ніж тоді, коли ми не спимо. Уві сні ми переживаємо чимало різних подій, та ще й усьому віримо, тоді як насправді зазнаємо, напевне, дії якогось одного подразника. Здебільшого те, що ми переживаємо, прибирає форми зорових образів, але можуть бути й почуття, думки, які пронизують їх, образи, пов’язані з іншими органами чуттів, хоча переважають усе-таки картини. І труднощі, які виникають, коли треба переповісти сон, почасти пояснюються тим, що ті картини треба перекласти словами. «Я можу намалювати, – часто каже сновидець, – але, як це відобразити словом, не знаю». І причина тут не в ослабленій психічній діяльності, властивій, наприклад, недоумкам, коли їх порівнювати з геніями, тут існує певна якісна різниця, але вкрай важко сказати, яка саме. Г. Т. Фехнер колись висловив припущення, що сцена, на якій (у психіці) розігрується сновиддя, відмінна від тієї, на якій відбувається життя наших уявлень, коли ми не спимо. Це твердження ми не розуміємо, навіть не знаємо, що думати про нього, але воно справді передає враження відчуженості, яке справляє на нас більшість сновидь. Не зараджує навіть порівняння роботи сновиддя із вправами немузикальної руки: адже піаніно всякчас відповідає тими самими нотами, якщо й не мелодіями, тільки-но випадково натиснути ту або ту клавішу. Цю другу спільну рису всіх сновидь, навіть, може, ще не розуміючи її, надалі ми не спускатимемо з ока.

А чи немає ще чогось спільного? Я не бачу нічого, всюди помічаю тільки відмінності, і то в кожному аспекті: у видимій тривалості, у виразності, в участі почуттів, у стійкості образів тощо. Все це, власне, не те, чого можна було б сподіватися від вимушених, жалюгідних конвульсивних реакцій на подразники. Щодо тривалості сновидь, то серед них є дуже короткі, що містять лиш один або кілька образів, кілька думок, ба навіть одне слово; інші, напрочуд багаті змістом, розгортають цілі романи і здаються довгими. Є сновиддя виразні, як і [справжні] переживання, такі виразні, що прокинувшись, ми ще довго не усвідомлюємо, що то був сон; інші сни – несказанно бліді, розмиті, сунуться, наче тіні; ба навіть в одному сновидді часто чергуються незвичайно яскраві картини з невиразними й майже невловними. Сни можуть бути цілком логічними чи принаймні зв’язними, а часом навіть дотепними і фантастично прекрасними; натомість інші – плутані, дурнуваті, а то й зовсім безглузді чи просто божевільні. Є сни, що нітрохи нас не зворушують, а в інших виразно проступають почуття: страждання аж до сліз, страх, що змушує навіть прокинутись, подив, зачудування і т. ін. Після прокидання сни здебільшого швидко забуваються; декотрі пам’ятаються цілий день, причому під вечір спогади про них бліднуть, у пам’яті виникають прогалини; інші, приміром, дитячі сновиддя, зостаються такими яскравими, що навіть через тридцять років постають у пам’яті як недавні переживання. Сни, як і люди, можуть з’явитися тільки раз і більше ніколи не приходити, а можуть раз у раз повторюватись у тієї самої особи – без змін або тільки з невеликими відмінами. Одне слово, ці уривки нічної психічної діяльності порядкують величезним репертуаром, можуть, власне, створити все, на що здатна психіка вдень, – та це, однак, не те саме.

Можна вдатися до спроби пояснити таке розмаїття сновидь, припустивши, що вони відповідають різним проміжним станам між сном та неспанням, різним ступеням неповного сну. Гаразд, тоді коли душа під час таких сновидь наближається до стану прокидання, то мусить зростати й вартість, змістовність і виразність сновиддя; водночас має зростати усвідомлення, що це сон, і не повинно траплятися такого, що безпосередньо за виразними і сповненими глузду елементами сну йдуть безглузді та невиразні, а далі знову постає фрагмент складної роботи. Адже ясно, що психіка не може так швидко змінювати глибину свого сну. Отже, таке пояснення не годиться; нашвидку тут узагалі нічого не вдієш.

Поки що полишімо питання про «сенс» сновидь і натомість спробуймо, спираючись на спільні риси сновидь, прокласти шлях до кращого розуміння їхньої природи. Із зв’язку сновиддя зі сном ми виснували, що сновиддя – реакція на подразник, який перешкоджає сну. Як ви вже чули, це єдине місце, де нам на допомогу може прийти точна експериментальна психологія: вона постачає докази, що подразники, які діють на людину під час сну, з’являються в сновиддях. Таких досліджень проведено чимало – аж до останніх, що їх виконав уже згаданий Моурлі Волд; кожен із нас теж спроможний підтвердити ці результати принагідними спостереженнями на самому собі. Для розповіді я вибрав кілька давніх досліджень. Морі провадив такі дослідження на власній особі. Під час сну вченому дали понюхати одеколон, і йому приснилося, ніби він у Каїрі в крамниці Йоганна Марії Фаріни, й до цього долучились інші карколомні пригоди. Або: хтось легенько вщипнув дослідника за шию, і тому приснилось, як йому на чиряк накладають пластир, а також лікар, що лікував його в дитячі літа. Або: Морі вилили на чоло кілька крапель води, і йому зразу приснилося, ніби він в Італії, дуже пріє і п’є біле вино з Орвієто.

Те, що впадає у вічі в цих експериментально спричинених сновиддях, постане перед нами, мабуть, іще виразніше в іншій низці сновидь, викликаних подразниками. Це три сновиддя, які описав тямущий дослідник Гільдебрандт; усі три – реакції на звук будила.

«Весняного ранку я вибрався на прогулянку і побрів щойно зазеленілими ланами до сусіднього села; там я побачив селян у святешному вбранні, що з псалтирями під пахвою тлумом ішли до церкви. Звичайно, це ж неділя, і невдовзі почнеться утреня. Я надумав послухати відправу, але спершу вирішив зайти на цвинтар коло церкви й охолонути, бо, йдучи, трохи розпарився. Читаючи там епітафії, я почув, як дзвонар піднявся на дзвіницю, і тільки тепер побачив, що на ній угорі висить невеликий сільський дзвін, щоб скликати бамканням на відправу. З хвилину дзвін повисів без руху, а потім став коливатись і раптом чисто й пронизливо забамкав, – так чисто й пронизливо, що урвав мій сон. Але то був не дзвін, а будило».

«Другий випадок. Ясний зимовий день, вулиці вкриває глибокий сніг. Я пообіцяв узяти участь у прогулянці на санях і мусив довго чекати, аж поки мені повідомили, що сани вже стоять під дверима. Тепер я став готуватися до поїздки – накинув на себе хутряне манто, вдягнув муфту для ніг – і нарешті сів на своє місце. Але з від’їздом і далі зволікають, коні нетерпеливляться, а знаку вирушати ніхто не подає. Аж ось попустили віжки, і бубонці задзвонили свою відому яничарську мелодію з такою силою, що миттю розірвали запинало сну. І знову це було не що інше, як пронизливе деренчання будила».

«Іще й третій приклад! Я бачу, як коридором до їдальні йде куховарка з чималеньким стосом тарілок. Мені здається, що порцеляновій піраміді в її руках загрожує небезпека втратити рівновагу. “Обережно, – застерігаю я, – зараз уся та пака впаде на підлогу”. І я, звісно, дістаю звичайну відповідь: вона, мовляв, уже звикла отак носити посуд і т. ін., а я й далі занепокоєно дивлюся їй услід. Так і знав: вона зачепилася за поріг, і те делікатне начиння з брязком та гуркотом падає на підлогу й розбивається в друзки. Але невдовзі я помічаю, що той безкінечний шум – власне, не брязкіт, а правильне дзеленчання, і, прокинувшись, нарешті усвідомлюю, що причиною того дзеленчання є будило».

Ці три сновиддя не тільки чудові, а й сповнені глузду і, на відміну від переважної більшості снів, зв’язні. Якраз тут їм нема чим дорікнути. Спільне для них одне: кожного разу ситуація закінчується звуком, що його сновидець, прокинувшись, ідентифікує як звук будила. Отже, ми бачимо тут, як виникає сон, але дізнаємося й про інше. Уві сні ми не впізнаємо будила, воно навіть не з’являється в ньому, але дзеленчання будила щоразу заступає інший звук; подразник, який порушує сон, витлумачується, але витлумачується щоразу інакше. Чому так відбувається? На це, певне, немає відповіді, здається, ніби то просто примха. Проте зрозуміти сновиддя означає зуміти пояснити, чому, тлумачачи подразнення, спричинене дзеленчанням будила, воно вибрало саме цей звук, а не якийсь інший. Такий самий закид можна спрямувати й проти експериментів Морі: очевидно, що застосований подразник виявляється в сновидді, але чому саме в такій формі, – цього ми не знаємо і з природи самого подразника, що порушує сон, цього нібито не випливає. Крім того, в дослідженнях Морі до прямих наслідків подразнення приєднується ще й чимало іншого матеріалу сновидь, скажімо, карколомні пригоди у сновидді з одеколоном, що їх сновидець не може пояснити.

А тепер замисліться над тим, що сни, які закінчуються пробудженням, дають найкращу нагоду з’ясувати вплив зовнішніх подразнень, які порушують сон. У багатьох інших випадках це було б набагато важче. Прокидаються не від кожного сновиддя, а коли вранці пригадують нічний сон, то як виявити той порушувальний подразник, що, можливо, діяв протягом ночі? Мені тільки раз пощастило дізнатися опісля про такий звуковий подразник, і то завдяки особливим обставинам. Якось я прокинувсь у гірському готелі в Тіролі з думкою, що мені приснилося, ніби помер римський папа. Я не міг пояснити свого сну, але згодом дружина запитала мене, чи чув я сьогодні вдосвіта те страшенне бамкання, коли в навколишніх церквах і каплицях ударили в усі дзвони? Ні, я нічого не чув, мій сон був досить міцний, але завдяки цьому повідомленню я зрозумів своє сновиддя. Як часто такі подразники можуть спричиняти сон у здорової людини, а потім ніхто їй і не розкаже про них? Мабуть, дуже часто, а може, й ні. Коли ніхто не годен довести, був подразник чи ні, то як можна бути переконаним, що він таки діяв? Крім того, ми вже відступили від надмірного схиляння перед зовнішніми подразниками, які порушують сон, бо знаємо, що ними можна пояснити тільки фрагменти сновидь, а не всю реакцію, яка виявляється в цілісному сновидді.

Та це не означає, ніби нам слід цілком відмовитись від такої теорії: адже, дотримуючись її, можна піти іншим шляхом. Вочевидь цілком байдуже, що саме порушує сон і породжує в психіці сновиддя. Це не завжди якийсь зовнішній подразник, що діє на органи чуттів, – спричинити подразнення можуть і внутрішні органи, створюючи так звані соматичні подразнення. Таке припущення дуже близьке до правди і навіть відповідає народним уявленням про походження сновидь. Адже часто можна почути, ніби сни «від шлунка». На жаль, і в цьому разі часто слід спиратися на припущення, що соматичний подразник, який діяв уночі, після прокидання вже неможливо з’ясувати, тому його наявність зостається недоведеною. Але не слід недобачати факту, що чимало гідних довіри досліджень підтверджують думку, що соматичні подразнення можуть спричиняти сновиддя; загалом ніхто й не заперечує, що стан внутрішніх органів має вплив на сновиддя. Пов’язаність змісту багатьох сновидь із переповненим сечовим міхуром або станом збудження в статевих органах така очевидна, що помилитися тут – неможлива річ. Від таких ясних випадків ми переходимо до інших, коли зі змісту сновиддя можна принаймні виснувати цілком обґрунтовані гіпотези про дію певних соматичних подразників, бо в самому змісті виявляється те, що можна тлумачити як розвиток, відображення, інтерпретацію подразнень. Надто дослідник сновидь Шернер (1861 р.) обстоював думку, що сновиддя породжені різноманітними подразниками, які йдуть від внутрішніх органів, і проілюстрував її кількома чудовими прикладами. Коли йому, приміром, приснилися «два рядки гарненьких білявих хлопчиків із ніжними обличчями, що похмуро стояли навпроти одні одних, потім войовниче рушили вперед, зіткнулись у боротьбі, відступили і стали на попередні місця, а потім знову пішли і повторили весь процес», то тлумачення цих обох хлопчачих рядків як зубів видається цілком годящим і нібито остаточно підтверджується, коли сновидець «витяг собі зі щелепи довгого зуба». Так само й тлумачення «довгого вузького проходу з сильним протягом» як подразнення в кишківнику видається цілком обґрунтованим і покріплює Шернерове твердження, ніби сновиддя насамперед прагне зобразити орган, де виникло подразнення, з допомогою подібних до нього предметів.

Отже, нам слід уже готуватися припустити, що внутрішні подразники можуть відігравати в сновидді таку саму роль, як і зовнішні. На жаль, така оцінка цього чинника теж не захищена від уже згаданих закидів. У великій кількості випадків твердження, ніби сни породжені соматичними подразниками, дуже непевне або й узагалі позбавлене всяких доказів; не всі сновиддя, а тільки певна частина їх пробуджує підозру, що сни спричинені якимись подразненнями від внутрішніх органів, і, нарешті, внутрішніх соматичних подразників, так само як і зовнішніх подразників, що їх сприймають органи чуттів, не досить, щоб пояснити у сновидді щось більше, крім того, що становить безпосередню реакцію на подразники. Звідки ж походить решта матеріалу сновиддя, нам і досі неясно.

Але звернімо тепер увагу на одну особливість життя сновидь, що з’ясовується при вивченні дії тих подразників. Сновиддя не просто відтворює подразнення, а обробляє його, змінює, пов’язує з чим-небудь, заступає його чимсь іншим. Це та сторона роботи сновиддя, яка повинна нас зацікавити, бо вона, можливо, найближче підводить до самої суті сновиддя. Коли діяти, відповідаючи на певну спонуку, дії не конче мають вичерпуватися самою спонукою. Скажімо, Шекспірів «Макбет» – це принагідна п’єса, написана на честь сходження на трон короля, що вперше поєднав на своєму чолі корони трьох земель. Та чи охоплює ця історична приключка ввесь зміст драми, чи пояснює вона нам її велич і таємниці? Можливо, й ті зовнішні та внутрішні подразники, що діють на сонного, також – тільки приводи для сновидь і не розкривають нам їхньої справжньої природи.

Іншу спільну рису сновидь, їхню психічну особливість, з одного боку, важко збагнути, а з другого – вона не дає жодного ключа для дальшого просування вперед. Уві сні наші переживання здебільшого набирають візуальних форм. Невже й це можна пояснити подразниками? І чи справді ми переживаємо подразнення? Чому переживання візуальні, коли зорові подразники вкрай рідко стають збудниками сновидь? Або, коли сниться розмова, чи можна довести, що під час сну наших вух і справді досягли звуки людської мови або подібні до них шуми? Я таки наважуюсь і рішуче відкидаю цю можливість.

Якщо нам незмога просунутись, розглядаючи спільні риси сновидь, то, може, спробуймо підступити до їхніх відмінностей. Адже сновиддя часто безглузді, пусті і плутані, зате є й змістовні, тверезі, розважливі. Погляньмо, чи можуть оці останні, наповнені глуздом сновиддя стати ключем до розуміння безглуздих. Я перекажу вам останній розважливий сон, який переповіли мені, сон молодика: «Я гуляв по Кертнерштрасе й зустрів там добродія X; трохи пройшовши разом з ним, завернув до ресторану. До мого столика підійшли й сіли дві дами і один добродій. Спершу це мене роздратувало, і я не хотів навіть дивитися на них, але потім глянув і побачив, що вони дуже гарненькі». При цьому сновидець зауважив, що напередодні ввечері він і справді йшов по Кертнерштрасе, бо це його звичайний маршрут, і зустрів там добродія X. Друга частина сну не мала прямих ремінісценцій, проте трохи нагадувала якісь давні події. Або ще один розважливий сон, тепер жінки: «Чоловік запитав її: “Як ти гадаєш, може, треба настроїти піаніно?” Вона відповіла: “Не варто, молоточки слід обтягти новою шкірою”». Цей сон відтворює розмову, що напередодні відбулася між нею і її чоловіком, слова майже не змінилися. Що можна виснувати з цих обох тверезих сновидь? Нічого іншого, крім того, що вони відтворюють денні події або те, що пов’язане з ними. Ми б уже мали певні здобутки, якби таким чином можна було охарактеризувати всі сновиддя. Але про те нема й мови, таке твердження слушне тільки щодо невеликої кількості сновидь; у більшості сновидь ми не бачимо зв’язку з подіями попереднього дня, тож це спостереження анітрохи не допомагає нам пояснити, чому є беззмістовні й безглузді сни. Ми лише знаємо, що зіткнулися з новою проблемою. Тепер нам треба дізнатися не тільки те, що промовляє сновиддя, а ще й те, – коли воно, як у наших прикладах, промовляє виразно, – чому і навіщо в сновидді повторюється вже відоме, пережите зовсім недавно.

Гадаю, ви, як і я, вже втомились і далі вдаватися до спроб, подібних до наших дотеперішніх. Зате ми вже бачимо, що, хоч яку цікавість виявляє людина до проблеми, цього не досить, коли вона не знає, на який стати шлях, щоб дійти до вирішення. На цей шлях ми ще й досі не ступили. Експериментальна психологія не дала нам нічого, крім кількох дуже важливих спостережень про значення подразників як збудників сновидь. Від філософії нам нема чого сподіватися, бо вона знову зверхньо дорікатиме за інтелектуальну безвартісність нашого об’єкта, а в окультних наук ми воліємо взагалі нічого не позичати. Історія і народна мудрість кажуть нам, що сновиддя мають свій сенс і значення, що вони провіщають майбутнє; проте з цим важко погодитись, а довести, ніби це й справді так, – звісно, річ неможлива. Отже, наші перші спроби виявилися цілком безпорадними.

Але несподівано ми помічаємо вказівку з того боку, в який досі ще й не дивилися. Наша мова, в якій нема нічого випадкового, бо мова – скарбниця давніх знань і в ній немає жодного зайвого чи непотрібного слова, – отож наша мова таки щось знає і називає його, хоч як дивно, «снами наяву». Сни наяву – це фантазії (витвори фантазії); це дуже поширені феномени, які можна спостерігати знову-таки і в здорових, і в хворих і дуже легко вивчати на власній особі, найприкметніше в цих фантастичних мареннях те, що вони дістали назву «снів наяву», тоді як їм не властиві обидві спільні риси сновидь. Зв’язку зі спанням суперечить уже сама їхня назва, а щодо другої спільної риси – то в них немає ніяких переживань чи галюцинацій, людина просто щось собі уявляє; вона знає, що фантазує, нічого не бачить, а тільки мислить. Ці сни наяву з’являються перед статевим дозріванням, часто вже у старшому дитячому віці, тривають до кінця статевого дозрівання, а потім або зникають, або зберігаються аж до смерті. Зміст цих фантазій визначають украй прозорі мотиви. Це сцени і події, в яких дістають сатисфакцію егоїстичні честолюбні і владолюбні прагнення або еротичні бажання. У юнаків переважають честолюбні фантазії, в жінок, чиє честолюбство спрямоване на успіхи в коханні, еротичні. Але дуже часто в чоловіків на задньому плані проступають еротичні потреби, всі героїчні вчинки і осягнення спрямовані тільки на те, щоб породити жіночий захват і здобути жіночу прихильність. В усьому іншому сни наяву вкрай розмаїті й мають дуже різні долі. Вони або зникають, проіснувавши якийсь час, і їх заступають нові, або тривають дуже довго, розгортаються в цілі низки подій і пристосовуються до змін життєвих обставин. Вони, так би мовити, простують разом із часом, і час щоразу кладе на них інший відбиток, що свідчить про вплив нових ситуацій. Сни наяву – це сировина поетичної творчості, бо зі своїх марень письменник, переробляючи, перевдягаючи і просіюючи їх, будує ситуації, які відтворює у своїх оповіданнях, романах і п’єсах. Героєм снів наяву завжди є власна особа – або безпосередньо, або досить прозоро ідентифікована з кимсь іншим.

Можливо, сни наяву мають таку назву через те, що в них дуже схожий зв’язок із дійсністю, і сама назва свідчить, що їхній зміст слід вважати за таку ж нереальність, як і зміст сновидь. А можливо, ця спільність назви пояснюється якоюсь іще невідомою нам психічною особливістю сновидь, яку ми прагнемо розкрити. А може, ми взагалі помиляємось, гадаючи, ніби однаковість найменувань має певне значення. Це питання, відповідь на яке з’ясується тільки згодом.