Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 25

Преосвященні владики!

Всечесні отці!

Дорогі в Христі брати й сестри!

«Воскресіння Твоє, Христе-Спасе, ангели оспівують на небесах…» Цими словами Пасхального гімну ми розпочали проголошувати світові пасхальну радість. Властиво, святкування Пасхи для нас, християн, полягає у святкуванні Христового Воскресіння.

Воскресіння Христове – це не лише глибока раціональна ідея, не тільки містичний досвід Божого люду. Це історичний факт, подія, яка трапилася пасхальної ночі, коли відбувся перехід від темряви до світла, від смерті до життя, і яка назавжди стала центром людської історії.

Саме в Христовому Воскресінні втілився зміст старозавітної Пасхи: Христос став пасхальним Агнцем і своєю кров’ю врятував новозавітний Божий люд від гріха й смерті. Червоне море, перехід через його води були лише прообразом Таїнства Хрещення, переходу через хрещальні води, що означають вхід у Христову смерть, а водночас – у Христове Воскресіння.

Подібно, як розрізнені ізраїльські племена під час виходу з Єгипту пізнали визвольну дію Бога й перетворилися на єдиний народ, так само й ми – перейшовши через хрещальні води Володимирового Хрещення – тут, на цьому місці, вийшли на берег Дніпра єдиним народом.

Недаремно храм Воскресіння Христового сьогодні є осердям Єрусалима. Немарно те місто завдяки Воскресінню Христовому набуло іншого значення й виміру. Наш стольний град Київ називають українським Єрусалимом. Тож не дивно, що в його серці теж постав храм Воскресіння Господнього.

Цікаво, що цей собор Воскресіння спонукав інших наших братів також подумати про будівництво храму Воскресіння. Мабуть, ця подія має перемінити не лише Єрусалим на Святій землі, а й Київ на святій українській землі.

Дорогі в Христі, ми сьогодні переживаємо унікальну історичну подію – вперше святкуємо храмовий празник нашого Патріаршого собору тут, у цьому соборі Воскресіння Христового.

Нині в особливий спосіб просимо Господа Бога про те, щоб наш український народ, відновлений у дійсності Володимирового Хрещення, знову став на тих святих горах стольного града Києва єдиним, об’єднаним Божим людом! Хай буде не розрізненими племенами, які живуть у різних регіонах України, як дехто сьогодні представляє нас світові, а єдиним Божим людом, котрий у Пасці Господній постає як люд Божий і об’єднаний.

Сьогодні ми справді з великою вдячністю служимо урочисту Літургію за наших жертводавців, які єднаються з нами, будучи в різних куточках земної кулі. І ця єдність Божого люду тут, у цьому храмі, і нині, у цьому празникові, особливо відчутна.

Ми сьогодні просимо, щоб так само, як Воскресіння Христове стало поворотним моментом в історії всього людства, цей храм на берегах Дніпра, його будівництво й освячення стали зворотним пунктом не лише в історії нашої Церкви, а й цілого українського народу.

Тринадцятого квітня 2004 року, коли Блаженніший Любомир започаткував повернення осідку Отця й Глави Української Греко-Католицької Церкви до Києва, він виголосив доленосне слово, яке називалося «Один Божий люд у краї на Київських горах». У цій промові Блаженніший Любомир накреслив перспективу пасхальної переміни не лише нашої Церкви, а й усього українського народу. Бо в тому рухові від смерті до життя Пасха вже не є чимось зовнішнім, якоюсь зміною обставин чи угод, а стає реальною внутрішньою переміною Церкви й народу. Серед багатьох моментів такого переходу й переміни нашого народу і Церкви Блаженніший Любомир наголосив, зокрема, на переході від конфесійного взаємопоборювання між Церквами-спадкоємицями Київського християнства до першості в любові.

Наша Церква, яка першою почала будувати храм Воскресіння Христового в Києві, хоче бути першою в любові. Серед усіх братів, до спілкування з якими Господь Бог нас сьогодні закликає, ми хочемо бути першими носіями тієї доброї звістки Воскресіння Христового, котра, можливо, і перемінить усіх наших братів – спадкоємців Київської Церкви. А та внутрішня переміна й та першість у любові, яких ми всі повинні прагнути, буде добрим початком для побудови єдиної помісної Церкви, єдиного Божого люду в краї на Київських горах.

Ми сьогодні приносимо в цій Літургії на престол Господній всю нашу Церкву й увесь наш народ і благаємо, щоб Він перемінив усіх нас, наповнив нас пасхальною силою любові й радості, а відтак дав нам добрих людей, добрих приятелів і братів, щоб невдовзі цей храм Воскресіння Господнього, Патріарший собор, було освячено, і він став наріжним каменем Української Церкви й нашого народу в нову історичну епоху.