Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 28

Преосвященні владики!

Всечесні отці!

Преподобні брати і сестри в монашестві!

Достойні представники влади Донецька!

Шановні представники реєстрового козацтва, які нас тут так гарно зустрічали!

Дорогі діти, дорога молоде!

Вважаю великою Божою благодаттю, що можу бути з вами в цьому місті, щоб разом святкувати цей Богом даний ювілей. Від імені всієї повноти УГКЦ хочу щиро привітати владик Степана Менька і Василя Івасюка, усіх отців, сестер і мирян із десятиріччям існування Донецько-Харківського екзархату на східних теренах України.

Ми щойно прослухали цікаве Боже слово, що представило нам розмову між Богом і людиною в подібний час, який ми переживаємо тепер. Опівдні, під пекучим сонцем, Христос зустрів жінку-самарянку, яка прийшла до криниці по воду. Вона хотіла втамувати спрагу. Ми добре знаємо, що в умовах такого спекотного клімату джерело води – це джерело життя. А для єврейського народу, для тих, хто вважав себе спадкоємцем однієї з традицій біблійного об’явлення, криниця Якова була справжнім багатством: не лише засобом для тамування спраги, а й пам’яткою про особливі стосунки між Богом і людиною. Викопавши криницю на знак особистого спілкування з Господом, патріарх Яків передав її народові у спадок як велику духовну скарбницю, провісник того, що прийде хтось, хто втамує не лише тілесну потребу, а й спрагу, яку має людина за живим Богом, за повнотою життя. І ми, чуючи слова Євангелія, розуміємо, що справжньою криницею, яку самарянка знайшла біля Якової криниці, є сам Христос. Адже Він є носієм джерела життя, що ним є Отець.

Уся розмова між Христом і самарянкою є цікавим перетворенням, яке Господь робив у душі цієї жінки. Розмовляючи з нею і відкриваючи таємниці її серця, Христос насправді встановлював, копав у глибині її особи криницю, з якої потече джерело життя. Він хотів, щоб та жінка, яка опівдні прийшла по воду, мала джерело життя в собі, у своєму серці, щоб вона навчилася почитати Бога в дусі і правді, щоб була тією особою, з якої потечуть ріки живої води і напоять усіх спраглих біля неї. І наприкінці розмови так стається. Жінка кидає дзбанки біля криниці і біжить назад до міста, несучи в собі Слово життя. Вона каже: «Я знайшла Того, про кого говорять пророки, Месію». Багато людей ідуть, щоб напитися живої води з криниці, зустріти живого Христа. А потім говорять: «Ми віруємо, що Христос є Сином Бога, не тому, що ти нам сказала, а тому що ми самі бачили і напилися живої води».

Сьогодні, у день ювілею Донецько-Харківського екзархату, ми дякуємо Господу не лише за те, що впродовж десятиліття існує певна юридична одиниця, церковна структура. Ми дякуємо, що тут, на Донеччині, цей екзархат відкрив джерело життя вічного для всіх, хто спраглий повноти життя в Богові. Дякуємо, що за десятиліття Господь напоїв живою водою Духа Святого багатьох людей на такій великій території, де справді дається взнаки духовна спрага. Дякуємо Господеві за кожну душу, яка втамувала спрагу, слухаючи Боже слово в наших храмах і спільнотах. Дякуємо кожній самарянці, кожному місіонерові, що ділилися своєю вірою з тими, хто живе поруч і привів їх до Святого Таїнства Хрещення та показав їм дорогу, якою можна пізнати живого Христа.

Дякуємо вам, владико Степане, за те, що те джерело життя невтомно б’є з вашого серця. Якби ви не мали тієї криниці живої води, ви б нічого не могли дати своїм вірним. Дякуємо всім, хто розпочинав служіння в Донецьку. Ви перші знайшли джерело животворної води, скуштували її – і з вас почала струмувати вода життя вічного.

Ми відзначаємо цей ювілей в особливий день. Вселенська Церква згадує 13 травня про Фатімське об’явлення Пресвятої Богородиці. Тому сьогодні просимо Божу Матір, щоб зробила нас гідними великого покликання християнина в тих містах і містечках, де Він напоїв нас живою водою, щоб ми багатьох привели до Нього. А потім сказали собі і світові: «Ми пізнали, що Христос є Божим Сином, не тому, що нам греко-католики сказали, а тому що самі пережили зустріч із Ним».