Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 13

У сервісній секції поза кіноекраном, втиснутим поміж двома гальюнами першого класу, було порожньо. Так само і в камбузі, але там Браян побачив дещо надзвичайно тривожне: під туалетом правого борту косо приткнувся столик-візок для напоїв. На його нижній поличці стояли кілька використаних склянок.

«Вони тут якраз готувалися подавати напої, – подумав він. – Коли це трапилося – чим би те «це» не було, – вони саме прикотили візок. Використані склянки – це ті, які вони зібрали перед вирулюванням на злітну смугу. Отже, те, що трапилося, мусило трапитися в перші півгодини після зльоту, можливо, трохи пізніше – були ж якісь повідомлення про турбулентність над пустелею? Здається, так. І ще та дурня, те лайно про полярне сяйво».

Якусь мить Браян був упевнений, що останнє йому намарилося вві сні – що само по собі доволі дивно, – але подальші роздуми переконали його, що та Мелані Тревор, стюардеса, дійсно про це казала.

«Не переймайся тим; важливо, що тут трапилося. Що, заради Бога?»

Цього він зрозуміти не міг, але розумів, що, дивлячись на покинутий столик-візок, він відчуває, як його нутрощі наповнює жахливо велетенське відчуття забобонного страху. В ньому промайнула коротка думка, що так мусили почуватися ті, хто першим піднявся на «Марію Целесту»,[56] опинившись на цілком порожньому кораблі, де всі вітрила було акуратно наключовано, де капітанський стіл було накрито для вечері, де всі линви було акуратно змотано в бухти, а на півбаку в люльці якогось моряка ще жевріли рештки його тютюну…

Браян з величезним зусиллям відкинув геть ці паралізуючі думки і підійшов до дверей між сервісною секцією і кабіною пілотів. Постукав. Як він і боявся, жодної відповіді не було. І, попри розуміння, що робити це марно, він зібрав пальці в кулак і почав гатити в ці двері.

Нічого.

Він взявся за дверну ручку. Вона не ворухнулася. Така вже «СОП»[57] в епоху не передбачених розкладом побічних подорожей до Гавани, Лівану чи Тегерана. Тільки пілоти можуть відчинити свої двері. Браян міг повести цей літак… але ж не звідси.

– Агов! – крикнув він. – Гей, там, хлопці! Відчиніть двері!

Хоча й розумів, що це марно. Стюардеси зникли; майже всі пасажири зникли; Браян Інґал був готовий закластися, що обидва члени екіпажу також зникли з кабіни цього «Боїнга-767».

Він схилявся до думки, що літак рейсу № 29 прямує на схід на автопілоті.