Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 40

Браян відчув, як у нього спалахнуло обличчя – це було якось уже зовсім недоладно. Він підняв руки, але попри це люди ще якусь мить не вщухали.

– Леді і джентльмени, прошу… прошу… я вас запевняю, це була абсолютно рутинна посадка…

– То дрібка, мем… н’варт’оно ува’и, – промовив Боб Дженкінс, дуже вправно імітуючи Ґері Купера,[122] і Алберт вибухнув сміхом. Поряд з ним, розплющуючись, затріпотіли очі Бетані і дівчина почала збентежено роззиратися.

– Ми сіли живими, правда? – спитала вона. – Боже мій! Це чудесно! Я думала, всі ми вже мертві трупаки.

– Прошу, – повторив Браян. Він підняв руки вище, тепер химерно відчуваючи себе Річардом Ніксоном,[123] який приймає номінацію від своєї партії ще на чотири роки. Довелося поборювати в собі раптові схлипи сміху. Він не міг собі такого дозволити; пасажири б не зрозуміли. Їм був потрібен герой, і вони вибрали його. Чому б йому не прийняти цю роль… і скористатися нею. Він все одно мусить ще висадити їх з літака, врешті-решт. – Будь ласка, чи не могли б ви приділити мені увагу!

Вони один по одному перестали аплодувати і дивилися на нього запитально – всі, окрім Креґа, який зненацька рішучим жестом відкинув журнал. Він розстібнув на собі ремінь безпеки, підвівся і, відштурхнувши ногою вбік паперову кучугуру, виступив у прохід. Зосереджено суплячись, він почав ритися в багажному відділенні над своїм кріслом.

– Ви самі дивилися в ілюмінатори, отже, знаєте стільки ж, скільки й я, – сказав Браян. – Більшість пасажирів і весь екіпаж цього рейсу зникли, поки ми спали. Вже це досить безглуздо, але зараз, як виглядає, ми зіштовхнулися з іще безглуздішою загадкою. Схоже на те, що багато народу також зникло… але логіка підказує, що десь мусять бути й інші люди. Ми вижили під час того хтозна-що-воно-таке, а отже, інші також мусили вижити.

Боб Дженкінс – автор книг про таємниці й загадки – щось стиха прошепотів. Його почув Алберт, проте слів не дібрав. Він напівобернувся в бік Дженкінса, якраз коли письменник знову прошепотів ті два слова. Цього разу Алберт їх уловив. Слова ті були: «хибна логіка».

– Найкращий спосіб з цим упоратися, я гадаю, це розбиратися з усім поступово. Крок перший – полишити літак.

– Я купив квиток до Бостона, – спокійним, розсудливим голосом промовив Креґ Тумі. – У Бостон, ось куди я бажаю потрапити.

З-за Браянового плеча виступив Нік. Креґ поглянув на англійця, і очі в нього зіщулилися. На якусь мить він знову став схожим на роздратованого домашнього кота. Нік підняв руку з підібганими до долоні пальцями і поворушив кісточками двох з них у жесті, ніби защепив і крутить носа. Креґ Тумі, який колись був змушений стояти з запаленим сірником між пальців ніг, тимчасом як його матір співала «Щасливого тобі дня народження», відразу ж вловив натяк. Він завжди був хватким до наук. І ще він умів чекати.

– Нам доведеться скористатися евакуаційною сковзанкою, – сказав Браян, – тому я хочу пройтися з вами по цій процедурі. Вислухайте уважно, а потім низкою по одному слідуйте за мною в ніс літака.