Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 10

Безлуння чавунного гуду

Залатаних в лати сердець,

Облуди кайданної будень,

Заюшений стогоном герць —

Кому б він, на кінчику куни

Завислий цей заздрості зблиск,

Кому б він, цей мотлох марудний,

Придався й на нігтя обріз,

Якби не чекан опівнічний

Вкарбованих в мури чекань,

Якби не довічності в вічі

Путивля розплетений плач

З долоней благальних княгині?

Кому б він, якби не Боян?

З грудей, мов з могили, що – гине! —

Зигзицею з неба в бур'ян,

Заломлене зойком, зізнання,

Що нині, як завжди, життя

Без Лада, як труп бездиханний,

Холодне, як безлад биття

Об лід зачерствілої схими

Без ладану губ, без плеча

В паломництві літ – ну, куди ми? —

Опівночі згасла свіча…