Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 12

Нагальна, нагла злободенню данина

завжди одним кінцем метафори стояти

в болоті клопотання плоті – мілина

в фарватері метафоричного фрегата.

Буденна твань ціни насущного шматка,

як щупальця дошкульних примх твоїх порвати

орлиним зрушенням натхненного кидка

в захмарну круговерть височини метафор.

У стовпиську роздутих черев гострота

наївних ліктів – знаю, знаю, дозолила! —

самому вже несила: завжди ж лиш моя

на збитих ліктях кров – самому вже несила.

Куди ж з пронизливою гостротою слів

мені у надувному, гумовому світі

навиворіт затабуйованих облич,

у світі мильних бульбашок куди ж подітись?

Щонайдрібнішою піщинкою «чому?»

в лавині наростаючого відгомінням «годі!»

крамоли недоречну множити луну

у передвладді кулуарних коридорів:

куди як смішно – нехтувати моноліт

всевладного олімпу летом павутинки…

Вам смішно?! – Смійтесь! – Та на кутні цей ваш сміх! —

Сміх боком вам в зневазі сина й внука вийде!..