Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 9

Осіннє небо, глиб надій забутих.

Якими ж стежками я заблукав,

Що зараз п'ю осінню цю отруту,

Немов цілунку пінистий бокал?

Я довго йшов, а наче тільки вчора

Перехрестила мати в дальню путь

У спину непомітно – дивним зором

Я хрест той бачив, чи відчув?..

Я бачив, бачив – хрест я той і зараз

На спині в далеч осені несу,

Допоки падолистом замітає

До матері могилоньки стежу.

Таємними хмільними манівцями

У пошуках кохання я блукав —

Прощальними облудними словами

Цілунки зради стигнуть на губах.

Осіннє небо, обшир дум невтішних,

Що падають на душу, мов бальзам

Тих слів, що ти зронила ненавмисно

В пориві щиросердності зізнань.

Полинна сутінь осені вирує,

В дитинстві як босоніж навпростець

Стернею вечорів самотніх йду я

Допоки обрій смеркне нанівець…