Читать книгу Наодинці з життям. Поезія - Юрій Пересічанський - Страница 22

Мені б тільки лист передать воєводі

Коня у галопі я ледь не загнав.

Хто ж знав, що у замку при самому вході

Зустрінусь я з нею. О Боже, хто ж знав?

Я степом летів, щоб устигнуть до ночі

Допоки в палаці горіли вогні,

Та вдома господаря я не заскочив —

Пан граф воєвода вертався з війни,

Чекали повернення пана під ранок

Мене ж зустрічала дружина його,

Дівча молоде, мов пташатко підранок,

Чекала на ранок мов лиха свого.

В очах тих сумних, немов небо під вечір

Життя її я, як в листі, прочитав:

За нелюба видали, мрії про втечу,

Огида, коли старигань пригортав.

Задовгих зізнань ми не потребували

На двох нам достало лиш декількох слів:

«Кохаю навіки», «кохана», «коханий» —

О ніч неймовірного здійснення снів!

Прихід воєводи під ранок сурмили

Із пані покоїв я вислизнув ледь.

Вже вдень я на Січ знов летів, образ милий

У серці леліяв – навіки цей лет.

Зустріли заздравно мене побратими

Піднесення пінного келих кружляв:

Брати запорожці, я в тому не винен,

Що серед бенкету хміль смутку пройняв.

О, пані графине, з тих пір я у битву

Як в шлюбну ту ніч, наречена де – смерть,

Кидавсь – та не те, щоб у битві не згинув —

Подряпини жодної… Хто ж береже

Від куль, ятаганів мене серед бою?

Я знаю, графине, твоїх молитов

Це захист – побрались ми наче з тобою,

І не розірвати по смерть наших доль.

То що ж, коли доля вже так наказала —

Від неї нікуди, нехай буде так,

Раз не оминути – піднімем забрала:

Чи пан, чи пропав – така доля, козак!

І поряд зі мною мої побратими —

Ми викрадемо із недолі гнізда,

Тебе, моя суджена пані графине,

І буде душа в нас на двох лиш одна.

Я серед пишноти козацького степу

На березі слави й могуті Дніпра

Збудую наш дім – нехай носить лелека

У затишок наш хлопчаків і дівчат.

Не бійся, графине, ніхто не образить

Бо в нас тут ні хлопа, ні пана нема —

Ставав кожен рівним і вільним відразу,

Хто тільки на землю козацьку ступав!

І все буде так, як нам заповідала

Та ніч, як в обіймах намріялось нам.

Побачиш, пишнот не зрівняти заграви

Із блиском оман, що судились панам.

Мені б тільки лист передать воєводі

Коня у галопі я ледь не загнав.

Хто ж знав, що у замку при самому вході

Я з нею зустрінусь. О Боже, хто ж знав?