Читать книгу Десять секретів багатства, щастя, кохання. 3 в 1 - Адам Джексон - Страница 3

Юнак вийшов із дверей на вулицю, холодну й темну, хоча не холоднішу й не темнішу, ніж варто було очікувати о шостій ранку першого лютневого понеділка. Вуличні ліхтарі ще світилися, а дорогами вже їздили машини – небагато, але й без довгих перерв. Ще нещодавно він насилу вставав о восьмій ранку, проте останні кілька місяців йому було неспокійно, і спав він безладно, уривками.

Молодий чоловік перейшов дорогу й попрямував схилом угору, до парку. Такого встановленого порядку завжди дотримувався його батько: жвава прогулянка парком на світанку, щоб провітрити легені та прояснити голову перед новим днем. Батько завше радив: «Гуляй парком на світанку – і помітиш, як часто приходять до тебе нові ідеї, натхнення та рішення найгостріших проблем».

«Неначе ангели нашіптують їх тобі», – казав батько. Але за ті два тижні, упродовж яких він уже робив ці вранішні прогулянки, юнак не почув жодного нашіптування, до нього не приходили ані ідеї, ані натхнення, ані рішення проблем.

Минаючи великі приватні будинки, він уявляв, як чудово було б стати досить багатим, щоб дозволити собі мешкати в такій розкішній оселі. «Хіба не дивовижно було б, – думав він, – якби я міг купити такий будинок і жити в ньому?» Хлопець віддавався мріям, і на якусь коротесеньку мить у його голові спалахували сцени життя в одному з цих будинків. Відпочинок у світлих просторих вітальнях, великі гостьові спальні з двома ліжками, у яких зупинялися б родичі та друзі, а ще – можливість просто сидіти й насолоджуватися прекрасним садом сонячного дня – саме таким поставав у його уяві рай.

Але мрії закінчувалися, і його думки поверталися до реальності, коли він проходив повз останній будинок перед парком. А реальність була така: він ніколи не був достатньо багатим, щоб дозволити собі хоча б невеликий котедж із терасою, не кажучи вже про таке величезне окреме житло, і, якщо хіба він не виграє в лотерею, у нього, мабуть, ніколи не буде коштів, потрібних для придбання одного з тих будинків.

Гроші перетворювали його життя – теперішнє, минуле й, либонь, майбутнє – на суцільну боротьбу.

Діставшись до парку, юнак прямував до бігової доріжки й починав крокувати швидше, бадьоріше. Ідучи, він не міг позбутися відчуття, що доля повстала проти нього. Якби тільки він народився в заможній родині. Якби тільки в нього були такі фарт і можливості, які, здається, трапляються іншим людям.

Але правда в тому, що проблеми того юнака не відрізнялися від проблем більшості людей. Наприкінці кожного місяця він зазвичай вичерпував усі кредитні ліміти й куди б не глянув – скрізь на нього чекали рахунки. Якось – самому лише Богові відомо, як – йому завжди вдавалося звести кінці з кінцями, але на тому й усе. А в останні кілька місяців економічного занепаду навіть це зведення кінців ставало справжньою боротьбою. Він, здавалося, працював усе довше за трохи меншу плату і зараз навіть не міг уявити, що життя стане хоч трохи кращим, не кажучи вже про можливість дозволити собі ті речі, про які мріяв.

А колись він мріяв стати відомим письменником, забезпечувати родину й жити у власному будинку, та в його теперішніх обставинах ті його мрії ніяк не могли втілитись, і десь глибоко всередині юнак і уявити не міг, щоб таке трапилося. Коли він був молодшим, можливо, у нього й вистачило б сміливості кинути роботу й шукати справу, що зробила б його щасливішим, але тепер, завалений горами рахунків, він не міг дозволити собі стати безробітним.

Молодик потрапив у пастку – у пастку роботи, яка не надто добре оплачувалася, а до того ж іще й не викликала в нього жодного інтересу та запалу. Багато його колег в офісі так само, здавалося, нудяться й не мають жодного інтересу до своєї роботи. Для них, як і для нього, робота була просто засобом заробітку, засобом виживання.

Отак упродовж багатьох років юнак відмовлявся від своїх хлоп’ячих сподівань та мрій. Усе, на що він міг сподіватися тепер, – це зводити кінці з кінцями… Так вдало, як тільки зможе. Прямуючи парком, він міг лише надіятися та молитися, щоб один з ангелів – якщо вони таки дійсно існують – прошепотів йому якусь ідею, щось натхненне, що хоча б якось могло змінити його долю.

Але юнак був так заглиблений у власні думки, що не постеріг ані того, як сонце піднімається над дубами на сході парку, ані співу дроздів над головою, і зовсім не помічав старого чоловіка, який ішов поряд із ним.