Читать книгу Бій Темряві, или К Свету неба. Психологическо-философские эссе - Аглая - Страница 15

Занадто часто всім нам доводиться балансувати. Але ми не задумуємося над цим. Проте факти життя більшості, якщо їх ретельно розібрати й роздивитись уважно підтвердять те, що людині дуже багато разів (навіть постійно) доводиться бути в шкірі канатохідця: обережно ступати по тоненькому канату, натягнутому над глибокою прірвою.

Згадайте, скільки разів ви справді стояли на межі чого-небудь. А перебування на якомусь кордоні, що розділяє різні боки ситуації, означає хитке положення. І в такому стані довго не протримаєшся. Будеш змушений зробити свій вибір і ступити або туди, або сюди. І далі вже ні на кого не нарікати.

А трапляються в житті й такі ситуації, що вимагають постійного балансування між… Тут вже від людини вимагається стати не просто усвідомленим канатохідцем, а Майстром цієї справи балансування, ще й з великої літери. Інакше – ніяк.

Межа, стежка, канат, а деколи гостре лезо – такі тонкі! Але мусиш йти, рухатись, вистоювати. Крок ліворуч – прірва, праворуч – стіна чи щось гірше: болото, гора, океанська западина. Для тих, від кого очікується оволодіння найвищими сту̀пенями майстерності балансування, з певною метою, звісно, придумане найцікавіше: пейзаж чи ландшафт з тонкою стежиною-лезом тягнуться аж… Аж до кінця їх життя. Без перепочинку на щось стабільніше. Ніякої тобі дороги, галявини, спокою й розслаблення. Народився – і балансуй. Якщо хочеш жити.

Здогадуєтесь, про що я? Підкажу, бо відчуваю, що вже налякала вас, а страх – паралізує і тіло, і здатність мислити. Йдеться про хворобу, вроджену чи набуту через певні обставини в дитинстві-юності, віці молодому. Це буває важко збагнути. Бо час початку життя сповнений наївних очікувань. А тобі на них ніби табу наклали. Надію, правда, не відібрали. Тож живеш, приймаєш обставини, себе, свій стан здоров’я, данність, обмежені в чомусь можливості. Та головне – постійно утримуєш безліч балансуючих поз: між можу і хочу, між здоров’ям і його погіршенням, між силою й безсиллям, між сміливим плануванням і смиренним прийняттям того, що плани свої ти сам і порушуєш. Доводиться постійно перебувати в стійкій рівновазі між горінням й активністю та між терпінням-тихістю, поблажливістю до себе, організму і його стану. І так все життя. Хоч дечому вже встиг навчитись, до чогось призвичаївся, але час випробувань лишив свої відбитки-мітки, виснажив.

Тож щодня, щохвилини й миті вчишся видобувати баланс між тим, що маєш зробити щось достойне, спираючись на свої незначні ресурси. І стаєш Ванькою-встанькою, абсолютною неваляшкою, створінням, що ніщо й ніколи в житті не звалить з ніг. Бо це створіння (якась надлюдина) вже мало свої уроки й стало справжнім Майстром балансування!

31.01.2018