Читать книгу Бій Темряві, или К Свету неба. Психологическо-философские эссе - Аглая - Страница 4

Можливо, хтось і не повірить мені (сподіваюсь – спершу, бо я маю намір докласти зусиль в цьому напрямку). Але я певна (упевнювалась і на власному досвіді), що перегнути палку можна і в чомусь доброму, хорошому, гарному. Причому зробити це так, що всім іншим все буде подобатись, їх все влаштовуватиме. Все буде гаразд у всіх… окрім тебе, самої. Все через власні прекрасні якості і найзагостреніше сумління!

Так, з усім можна переборщити. Можна захопитись чимось так, що втратити рівновагу. Деколи дійти до зламу, падіння, виснаження. Звичайно, треба любити людей і давати їм трішки більше, ніж, здається, ти можеш. Але не дуже любити себе і спричинити невелику, але закономірну при такій поведінці шкоду – вже погано. Це вже буде злом. Баланс у всьому, золота середина дій і почуттів, благословенна рівновага… Чомусь нас не вчать цьому. Тож той, кому повезе помітити за собою грішки альтруїзму, беззастережної самовіддачі та безумного бажання одними руками зробити все і всіх порятувати, може вважати, що йому пощастило.

Дехто так захоплюється, тягнучи свою лямку, несучи свого хреста та намагаючись всім все полегшити, нав’ючившись, з десятком-других чужих хрестів за спиною, обливаючись потами бреде, змарнілий і схудлий, але впирається. Спробуйте-но забрати у нього щось з його самонакладених обов’язків – кричатиме, репетуватиме, обуриться, образиться. Може плакати або відбиватись, або чинити супротив ще якимось чином. Ці вериги можуть довести відданого доброчинця й до могили. Але хто тут винен? – Сам так схотів. Сам таке собі вибрав. Не відчув напруження, перегрузився і зламався. Як не дивно, але доводилось спостерігати багато лінивців і хитрунів, людей не дуже чесних, які, себе люблячи й сильно жаліючи, дозволяли котромусь з добрих бідолах, що втратили почуття міри, перебрати на себе їх обов’язки, вести їх справи. Охочих звалити на когось свої проблеми завжди вистачало. А дурні̀ добросерди знай пнуться. Деякі з них добрідають до гордині… з приводу власної всемогутності й безвідмовності. І міцно закріплюються в цьому стані, намертво приростають до чужих справ. Німбу таким, як би не хотілось, не бачити, хоч вони себе в ньому уявляють… Ілюзії наростають, спотворюють те добре, що людина щиро хотіла вчинити, і набирають подоби зла, в усій його огидності. Людина захворює залежністю від себе, від свого доброго серця. А все тому, що щось їй потьмарило розум, в певний момент вона відключила голову, а може – не навчилась відмовляти. Коротеньке «ні» – велике благо. Милосердним найважче вдається саме це слово. Його антонім – запросто. А от з відмовами – проблеми. Але баланс згод і незгод – найнеобхідніший. Він залишає шанс і час на любов до себе. А це в свою чергу гарантує міць і здоров’я, і глузд допомагати гнучко: там і тому, де справді можеш, де це вкрай необхідне. Мистецтво балансу дозволяє бути гнучким, а значить збільшує можливість не переломитись, не згоріти передчасно від полум’яних схильностей власної душі.

20.01.2018