Читать книгу Бій Темряві, или К Свету неба. Психологическо-философские эссе - Аглая - Страница 21

Любителів детективів та драм з мелодрамами одразу відпускаю і посилаю читати чи дивитись те, що вони люблять. Садистам, мазохістам, поціновувачам сильних вражень, що пов’язані спільною темою любові, сильної, жахливої, аж до болю, – теж нема чого тут робити й втрачати свій безцінний, найдорогоцінніший час життя даремно. Всіх інших, хто вірить в любов, хто переживав це почуття, страждав і втрачав його, так само, як і тих, хто мріє стрінути і сподівається пізнати любов, – ласкаво запрошую.

Особливо це стосується юних й недосвідчених, яких пристрасті ще ніколи не торкалась. Вони мають бути готові до того, що не все складатиметься ідеально й приноситиме їм щастя й радість. Це ілюзія. В житті таке випадає невеличкій кількості закоханих пар. Для більшості любов стає викликом, випробуванням. Але без неї – ніяк. Бо лише любов відкриває людські серця. Вчить милосердю й відданості, смиренню і терпінню, допомагає стати кращим. І тому вона сама по собі, разом із здатністю впізнати її в собі, і є втіхою для людини. Незважаючи на взаємність, тривалість, можливість реалізувати та багато інших обставин та умов здійснення.

То чому ж любов і смерть? Що їх поєднує? По-перше, любов здатна перероджувати душу людини, позбавляючи від егоїзму, злості, ревнощів та інших пакостей, що отруюють життя власника й тих, до кого вони звернені. Натомість відроджуються божественні якості. Але для цього відмирають старі звички, принципи, способи дії, негарні риси характеру.

А по-друге, на цей раз сумне, любов деколи, й досить часто, виявляється нетривалою, її власник переживає її на десятиріччя. Смерть любові – болісна. Звісно, це смерть – нереалізованість, неіснування саме цієї любові в даний час, в цьому житті. Але сприймається вона, як правило, так само, як смерть когось фізична. Почуття, звісно, житиме завжди, як і той ви, що любили, але в іншому вимірі, в минулому. І грітиме, і ятритиме. Це майже те саме, як десь в минулому назавжди лишаютьсь й всі ті, кого нема, хто вже пішов, покинувши тіло. Ви любите їх. Але приймаєте реальну відсутність, смерть. Приймаєте, щоб жити далі, відроджуватись до нового, вірити, сподіватись, чекати. А далі кохати, втрачати, відпускати (хоч і пам’ятати) … Щоб прийшло щось нове. Бо ви ще тут, ви живі, а значить готові любити, вдосконалюючись і рухаючись вперед. Не інакше!

6.02.2018