Читать книгу Відьмак. Останнє бажання - Анджей Сапковский, Andrzej Sapkowski - Страница 15

Близько полудня, коли він поїв Пліточку біля джерельця, кобила заіржала пронизливо й відступила, шкірячи жовті зуби й гризучи вудила. Ґеральт мимовільно заспокоїв її Знаком і тоді помітив правильне коло, утворене капелюшками червоних грибів, що виступали з-під моху.

– Справжня з тебе стає істеричка, Пліточко, – сказав він. – Адже це звичайнісіньке відьомське коло. Навіщо ці сцени?

Кобила форкнула, повертаючи до нього голову. Відьмак потер чоло, спохмурнів і замислився. Потім застрибнув у сідло й повернув коня, швидко рушивши назад власними слідами.

– «Люблять мене тваринки», – пробурчав. – Вибач, конику. Виявляється, що ти маєш більше розуму, аніж я.