Читать книгу Осінній сезон смертей - Андрей Кокотюха - Страница 11

– Скажіть, Василь не прийшов іще? Так, дякую… Здоров, це я!

– Добрий день. Ви – це хто?

– Багатий буду, Василю! Шкарада тут.

Тітоньки Коняки не було, коли я повернувся від шефа. Валера дав мені якісь вказівки, сказав, що треба впрягтися в роботу, а то в нього невправка, і теж кудись махнув. Тож я був сам на весь кабінет і міг без зайвих вух поговорити телефоном.

– Правильно я роблю, що таких, як ти, не впізнаю! Будеш багатий, коли пити кинеш. Як почуваєшся?

– Можна подумати, все місто знає…

– Про місто не скажу, не знаю. А от ми, Департамент кримінального розшуку, знаємо більше, ніж дехто думає. Ти куди зник, до речі?

– Та замотався. Справи, справи…

– Ну, ще б пак! Горілку в місті ще не всю випито. І дівок іще не всіх задушено…

– Облиш, добре?

– Це ти облиш.

– Уже не смішно. Отже, маю до тебе справу. Як у тебе з часом?

– Саме тепер? Ну, не знаю… Взагалі-то незабаром у мене обід…

– Пообідаймо разом! Пригощаю. Тільки попереджаю – не за так. Розмова є. За півгодини, о’кей?

– За годинку.

Я скосував оком на годинника. Сьогодні мені треба бути аж у чотирьох місцях. Валерка, гад такий, завалив мене всякою чорною роботою, а сам збирається на виставку пейзажистів, після якої заплановано фуршет. Перший робочий день, а часу нема зовсім.

– Домовилися. Ти з машиною?

– Ну…

– На Ярославовому Валу є тихе місце…