Читать книгу Осінній сезон смертей - Андрей Кокотюха - Страница 18

Подальші події викладаю коротко й лаконічно, відкидаючи все зайве. Хоч для мене особисто нічого зайвого тут нема, бо йдеться про мої взаємини з коханою жінкою, першою і єдиною в моєму житті. Але я вважаю за можливе не заглиблюватися у психологію й естетику наших стосунків, зосереджуючи всю увагу на очевидному.

Тобто – на фактах.

Соромітники пишуть у таких випадках: «Їхня перша ніч закінчилася крахом». Я теж спочатку зажив певного психічного струсу, адже в мені прокинувся створений від природи чоловік-самець. І тепер з’ясувалося, що як чоловік – у фізичному розумінні цього слова – я зазнав фіаско. Та моя кохана ніжно погладила мене по голові. Вона була лагідна зі мною, хоч я й завдав їй болю. Приховати цього вона не змогла. Сльози котилися по її щоках, і я з жахом помітив: по моїх теж пливуть солоні краплі. Вона сказала мені так ніжно, як тільки могла: «Адже це не головне, правда?»

Я ще дужче покохав свою дружину, дарма що думав собі: дужче вже нема куди. Звичайно, то не головне. То ж не кохання, а тваринні примітивні інстинкти! Це називають зляганням, а не коханням.

І ми вирішили обходитися без «цього». Зрозуміло, спочатку в мені вирували незрозумілі сили. Часом мені щось заважало опановувати себе, і моя кохана жінка корилася такому станові речей, стоїчно, немов мучениця, терпіла всі мої негідні поривання. І я вкривав цілунками її обличчя, шепотів слова кохання й ніжності пересохлими губами.

Господь називає це гріхом. Так казала моя дружина, і в хвилини моєї нестримності часто промовляла молитви. Вона просила в Господа прощення за мене й за себе, а потім довго замолювала наші гріхи. Я був не такий релігійний, одначе віра моєї дружини викликáла в мене глибоку повагу. «Ми ж не будемо більше? – запитувала вона щоразу. – Адам і Єва щасливо жили в Раю, аж поки дізнали гріха, і тоді Господь за це прирік їх на муки». Авжеж, щоразу я обіцяв їй. Тому за свою тваринну нестримність я відчував дедалі більший сором.

З часом я навчився притлумлювати в собі потяг до гріха. Активно взявшись до наук і знайшовши роботу в одній фірмі, я не боявся перенапружуватися. Тож, приходячи додому висилений, я вечеряв і лягав спати. Ні, тепер мені справді було не до дурниць.

Згодом я помітив, як мою дружину дратують ці всі хтиві, безсоромні самиці, що масово гуляють студмістечком. Розмальовані дівиці… Вони відчувають явну насолоду від гріха. Вони живуть ним. І, як я переконався на власному гіркому досвіді, не чоловіки в цьому винні. Чоловік – раб своїх природних інстинктів. Якщо жінка не буде їм потурати, то чоловік помалу вгамує їх. Винні самі дівиці. Вони дражнять хлопців, розпалюючи в них гріховну пристрасть, і топчуть своїми гострими підборами саме поняття «кохання» – святе для моєї коханої дружини, а значить, і для мене.

«Коли-небудь вони згорять у Пеклі за свої гріхи!» – каже іноді Валентина, проводжаючи поглядом чергову хвойду, яка крутить задом. Я сподіваюся, що так і буде.

Спливав час. Я закінчив університет і вступив до аспірантури. Кімнату в гуртожитку лишили за мною. Валентина брала через хворобу академвідпустку, тож мусила вчитися ще два роки. Зміни сталися в нашому житті, але не довкола нас. Пекло не квапилося брати до себе тих, хто паплюжив святі почуття людини, яку я люблю більше за життя. Вона хворобливо переживала це все. І тоді я знайшов вихід.

Я шукав його дуже довго і ще вагався, чи маю право брати на себе місію Найвищого Судді. Зрештою я вирішив: їх усіх треба попередити про кару за земні гріхи. Можливо, все обмежиться одним гідним уваги прикладом. Вони зрозуміють і замисляться. А якщо ні? Тоді доведеться повторити. Мені такий шлях не лягає на душу, але тільки так можна впорядкувати Світ. Тільки Силою і Страхом. Силою, яка породжує Страх. Страх – потужна та дійова зброя. Посіяти Страх. Іншої ради я не бачу.