Читать книгу Осінній сезон смертей - Андрей Кокотюха - Страница 14

– Ти хочеш, щоб я дозволив це надрукувати? – Чечель відсунув від себе аркуш із текстом.

– Інформація цілком певна. Я навіть прізвища знаю.

– Не в тому річ. Інформації, по-перше, замало. До того ж ти, кореспондент відділу культури…

– Усе викладене цікавить насамперед мене. І поганий із мене журналіст, якщо я не скористаюся з цього всього. Хоч до якого відділу я там тепер приписаний.

– А навіщо? Ну, чому ми це повинні публікувати?

– Гарячий матеріал, заголовок буде на першій шпальті. Це ж так задумано. Я викликаю вогонь на себе, свідомо провокую ментів, щоб вони почали з нами контактувати. Після отакої публікації вони вже не відкараскаються. Ми матимемо формальний привід звернутися до органів. Спочатку по коментарі. А потім нехай інформують читачів про те, як іде слідство. По змозі, звичайно. Звернемося до кваліфікованого психіатра – він щось скаже… Я хочу мати право втручатися в цю справу, адже якоюсь мірою я причетний до неї і мушу знати, чим усе скінчиться. От-от розпочнеться передплата, газету читатимуть. А це теж важливо!

– Добре, стратегу. – Чечель знову перебіг очима текст. – Закиди на адресу міліції дуже різкі. Виправ. Пом’якши їх. Особисто я не проти… Тільки гляди – з відділу культури я тебе не переведу. Щоб скарг не було на твою кепську роботу… І взагалі – гляди мені!.. Ти вже один раз навчений, тож доведи мені це.