Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 14

На четвертій планеті жив бізнесмен. Цей чоловік був такий заклопотаний, що навіть не підняв голови, коли прибув Маленький Принц.

– Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас погасла сигарета.

– Три плюс дві буде п’ять. П’ять і сім – дванадцять. Добрий день! П’ятнадцять і сім – двадцять дві. Двадцять дві і шість – двадцять вісім. Не маю часу знову запалити. Двадцять шість і п’ять – тридцять одна. Ух! Отже, п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна.

– П’ятсот мільйонів чого?

– Га? Ти ще тут? П’ятсот один мільйон… я вже не знаю… Я маю купу роботи! Я людина серйозна, мені не до балачок! Дві і п’ять – сім…

– П’ятсот один мільйон чого? – повторив Маленький Принц, що ніколи й нізащо не зрікався свого вже поставленого запитання.

Бізнесмен підняв голову:

– За п’ятдесят чотири роки, відколи я живу на цій планеті, мені заважали тільки тричі. Вперше це сталося двадцять два роки тому, бозна-звідки прилетів хрущ і дзижчав так жахливо, що я, додаючи, аж чотири рази помилився! Вдруге це сталося одинадцять років тому, мене доконав ревматизм. Я дуже мало рухаюсь. Я не маю часу тинятися. Я людина серйозна. Втретє… таж оце тепер! Отже, я казав п’ятсот один мільйон…

– Мільйон чого?

Бізнесмен збагнув, що немає надії на спокій:

– Отих дрібних цяток, які інколи видно на небі.

– Мух?

– Та ні, дрібних цяток, які блищать.

– Бджіл?

– Та ні. Дрібних золотавих цяток, які спонукають мріяти нероб. А я – людина серйозна! Я не маю часу на мрії.

– Ага! Зірок?

– Таки їх. Зірок.

– І що ти робиш із п’ятьмастами мільйонами зірок?

– Їх п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я точний в усьому.

– І що ти робиш із цими зорями?

– Що я роблю з ними?

– Так.

– Нічого. Вони моя власність.

– Зорі – твоя власність?

– Авжеж.

– Але я бачив одного короля, що…

– Королі не мають власності. Вони володарюють, це зверхники. Тут є велика відмінність.

– І що тобі дає власність на зорі?

– Завдяки їй я багатий.

– І що тобі дає це багатство?

– Я можу купувати інші зорі, якщо хто-небудь відкриє їх.

«Оцей, – подумки сказав собі Маленький Принц, – міркує десь так, як той пияк».

Однак запитував далі:

– Як можна привласнити зорі?

– А чиї вони? – невдоволено буркнув бізнесмен.

– Не знаю. Нічиї.

– Тоді вони мої, бо я перший про це подумав.

– Невже цього досить?

– Авжеж. Коли ти знайшов нічийний діамант, він твій. Коли відкрив нічийний острів, він твій. Коли перший маєш якусь ідею, ти патентуєш її, і вона твоя. Я маю у своїй власності зорі, бо ніхто ніколи до мене не здогадався привласнити їх.

– Таки правда, – погодився Маленький Принц. – І що ти робиш із ними?

– Порядкую ними. Веду облік та інвентаризую, – відповів бізнесмен. – Це важко. Але ж я людина серйозна!

Маленький Принц однаково не заспокоївся:

– Ось я маю у своїй власності шарф, можу обкрутити його навколо шиї і забрати. А якщо маю квітку, можу зірвати її й забрати. А от ти не можеш зняти зорі!

– Ні, але можу покласти їх у банк.

– А це що таке?

– Розумієш, я записую число своїх зірок на папірцеві. А потім замикаю той папірець на ключ у шухляді.

– І це все?

– Цього досить!

«Смішно, – думав Маленький Принц. – Досить поетично. Але несерйозно».

Маленький Принц мав про серйозні речі уявлення, дуже відмінні від уявлень дорослих.

– Я, – розповідав він, – маю квітку, яку щодня поливаю. Маю три вулкани, у яких щотижня трушу сажу. Бо дбаю і про згаслий вулкан. Адже ніколи не знаєш, що може трапитися.. І моїм вулканам, і моїй квітці добре, що вони моя власність. А от ти не робиш зорям ніякого добра…

Бізнесмен роззявив рота, але не знав, що відповісти, тож Маленький Принц покинув його.

«Без сумніву, дорослі абсолютно дивні», – подумки лише сказав він собі під час подорожі.